Символу 90-тих — 35 років!

Простий києвський інженер всієї постсоветської епохи, працівник авіаційного заводу Алексей Сергей придумав складний візок на двох колесах. Вперше її прототип допоміг винахіднику вирішити свої господарські потреби. Потім продукція з кодовою назвою "Шмель" перетворилася в саму "кравчуку", яку згадують у народному фольклорі. Вона розійшлася великими тиражами, стала символом виживання в посткомуністичному просторі.

Батько-засновник не став мільйонером

В серпні 2013-го в Русановському парку столиці, напроти будинку №6, з'явилась скульптура "Бабка з кравчучкою". Літня жінка в яскравій одежі, модних окулярах і шапці, схожа на "будьоновку" підпирає бік правою рукою. Лівою вона тримає знайомий всім візок. Десь там в далечині, за її спиною, видно гори правобережжя і дзвонарня Києво-Печерської лаври.

Автори цієї скульптури, встановленої в рамках проекту Київського модного парку, жартома закарбував архетипічний образ пенсіонера. Люди з “кравчучкою”, вже  35 років після її появи, продовжують бороздити вулиці українських міст.

Дякують Кравчуку!

В кінці весни 2018-го на околицях станції метро "Житомирська" пенсіонерка Любов Іванівна дбайливо розкладає на землі товар: плетені віники, домашню соняшникову олію, мед, квасолю, гарбузове насіння, часник, пучки кропу і петрушки.

Всі свої нехитрі харчі вона привезла на візку, який здатен витримати куди більш важку ношу. Використовує її бабуся скоріше за звичкою, не в силах забути часи, коли кравчучка була справжнім засобом виживання.

Любов Іванівна, як і багато, наївно вірить в те, що візок з'явився завдяки Леоніду Кравчуку. Така логіка, в принципі, зрозуміла.

— Спасибі тому Кравчуку, що придумав щось хороше, а то б ми пропали без кравчучки! — каже вона. — Знаєте, як важко нам було в 90-х ?! Гроші з "книжки" пропали, а синові потрібно було вступати до університету ...

Жінка з гордістю показує свій візок, каже, що він хороший, легкий, колеса з підшипниками, легко біжить, не відчувається в руці, в маршрутку складається.
Пенсіонерка Любов Іванівна навіть не здогадується, що прямо за її спиною, в одній з багатоповерхівок живе Юрій Сергєєв, нікому не примітний киянин — син того самого Олексія Сергєєва, який придумав легендарну кравчучку.
Сьогодні Юрій зберігає з десяток кілограм запорошених креслень і технічної документації, що залишилися після батька, а також пам'ять про нього.

Професор, "Джміль" і хворий хребет

Олексій Сергєєв народився в 1933 році, в селищі Зерновий, Ростовської області. Його сім'я переїхала в Донецьку область, де майбутній інженер з відзнакою закінчив україномовну школу. Після війни Сергєєви оселилися в Краснодарі.

— Батько закінчив льотне училище в Ростові, — ділиться Юрій. — Після навчання його відправили до Стрія Львівської області. Але за станом здоров'я він покинув збройні сили, і переїхав з моєю мамою в столицю УРСР. Там пройшов шлях від простого клепальника до інженера-конструктора Київського авіаційного заводу

Олексій Сергєєв — один з тих, хто доклав руку до створення літаків АН. Але відзначився все ж в проектуванні більш приземлених речей. В кінці 80-х він очолив відділ товарів народного споживання, створений на базі авіазаводу. Там разом з колегами розробив міні-пральну машину "Либідь", дитячу коляску "Мальвіна", гойдалки "Тік-так" і автопричіп "Дача".

Легенда свідчить, що створити зручний візок на колесах змусило саме життя в 1983 році. Через хворого хребта Сергєєву не можна було піднімати тяжке, але потрібно було якось відбудовувати будинок, перетягувати сотні кілограм матеріалів. До чужої допомоги Сергєєв вдаватися не став. Він звик все робити сам.
Взявши в руки лінійку, папір і олівець, конструктор спочатку накидав креслення майбутнього шедевра, а потім змайстрував прообраз кравчучки.

Незважаючи на скромні габарити, візок міг витримати до сотні кілограм, що пізніше гідно оцінив підприємливий обиватель.
Своїм дітищем Сергєєв користувався кілька років, постійно вдосконалюючи конструкцію.
— Батько був практичною, раціональною людиною, — згадує Юрій. — Все робив своїми руками. Знайомі називали його "професором".

Навряд чи кравчучка вийшла в люди, якби не лихі 90-е. Розвал Союзу і економічна криза “підрізав крила” авіаторам і вони були змушені заробляти на масовому виробництві побутових товарів. Складні часи вимагали нестандартних рішень
У 91-му з конвеєра авіазаводу почали виходити візки, придумані Сергєєвим. Виріб отримало назву "Джміль". Але в народі йому швидко дали ім'я першого президента незалежної України.

У виробництві візків спочатку використовували колеса від дитячої коляски "Мальвіна". Попит на кравчучки був колосальний. Спочатку їх випускали більше мільйона в рік. Робили на тому ж дорогому, роботизованому обладнанні, яке брало участь в авіаційному виробництві.

Візків, що виходять з конвеєра авіазаводу, на всіх охочих не вистачало. Але їх швидко навчилися робити і на інших підприємствах колишнього СРСР, в тому числі кустарним способом. Потім їх почали виробляти в Польщі і, звичайно ж, в Китаї.
Зі зміною президентів назва "кравчучка" залишилося незмінною. Спроби перейменувати її, наприклад, в "кучмовоз" зазнали фіаско.

Багато щастя не принесла

Олексій Сергєєв не став багатієм. На початку 90-х він пішов на пенсію, лише з посмішкою спостерігаючи, як країну заполоняє його витвір.
— Батько завжди з іронією ставився до цього свого винаходу, — стверджує його син. — Адже він і сам в 90-х їздив до Польщі, возив інструменти, вироби з металу, які у нас коштували дешевше. Кравчучка і тоді йому допомагала виживати.
Ще він кілька разів їздив до Китаю комівояжером. Там йому запропонували працювати викладачем в університеті, але він не захотів залишитися.
Як каже Юрій Сергєєв, з виходом на пенсію, батька не покидала мрія, запустити в масове виробництво інше свій винахід, який міг би затьмарити всі відомі зразки Lego.

Ще в 1985-му в спецвідділі Сергєєва приступили до створення великогабаритного конструктора "Гулівер".

— Діти з уніфікованих деталей могли зібрати різні вироби і користуватися ними, — розповідає Юрій. — Наприклад, справжні велосипед, самокат, коляску, гойдалки, санки. Зробив самокат, покатався, розібрав, і змайстрував санки. Всі деталі поміщалися в один чемодан.

Спочатку конструктор припускав збірку до 10-ти різних предметів. Але потім, в результаті модернізації, ця цифра збільшилася до 50-ти. Проектувальники відпрацювали всю технічну документацію, провели випробування в київських дитсадках і отримали патенти, але в масове виробництво "Гулівер" так і не пішов.

До найвищих чинів не достукався

Конструктор-винахідливик був на прийомі у Леоніда Кучми, коли той очолював "Південмаш", а пізніше у міністра освіти Станіслава Ніколаєнка при президенті Ющенко. Але переконати чиновників  в потрібності своїх відкриттів не зміг.

— Звичайно, він переживав з цього приводу, — каже Юрій. — Мріяв вивезти цей конструктор на європейські виставки, знайти інвестора. Він був цілеспрямованою людиною, дуже хотів, щоб "Гулівер" мав успіх, приносив користь дітям, допомагав їм розвиватися.

Батько розумів, що для запуску масового виробництва "Гулівера" потрібні були великі гроші. Але в той час зустрічалися в основному меркантильні люди.
Олексій Сергєєв помер в 2011 році, залишивши після себе трьох дітей, трьох онуків, урну з прахом в колумбарії Байкового кладовища і мільйони кравчучок, на яких ніколи не напишуть його імені.

“Гулівер” чекає на спонсорів

З дитячою наївністю Юрій все ще вірить, що знайдуться люди, які захочуть взяти креслення батька і зайнятися виробництвом його "Гулівера". Що ж до кравчучки, то особливої ​​гордості Юрій не відчуває.

— Вважаю, це не дуже світла історія для нашої держави. Люди вмить стали бідними, втратили соціальний захист, гарантії, впевненість у завтрашньому дні. Кравчучка багатьом допомогла, багатьох виручила. Але краще людині бути респектабельною, без цього візка, ніж бідною із ним, — іронізує син забутого київського винахідника.

Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.