Цікаві сторінки життя Валерія Сімончука

Цікаві сторінки життя Валерія Сімончука

“Долі щедрий дар”— публікація-передрук з газети Вісник Козятинщини від 29.09.2004 за ініціативи друзів В. Сімончука під авторством Олександра Тихенького, члена Національної Спілки журналістів України, нині покійного)

Люди — як квіти, а квіти — мов долі. Кожна квітка має щось своє особливе.

Одним із таких самоцвітів у багатій скарбниці талантів землі Козятинської є володар прекрасного голосу, віртуозний музикант, поет, художник, людина надзвичайних здібностей Валерій Сімончук.

Народився він у Козятині в 1959 році в сім’ї залізничника.

Мистецтво з ранніх літ було супутником у житті старших і молодших Сімончуків.

Валерій навчався в міській середній школі №3. Вчився добре. У шкільні роки зародилася мрія стати артистом естради. Здібності до цього проявив ще в молодших класах. Спочатку — художня самодіяльність в школі, участь в аматорських виставах за байками Івана Крилова.

Здібності юнака помітили фахівці і його взяли до музичної студії при козятинському Будинку культури залізничників, де він грав на корнеті. Керівником студії був на той час Аполінарій Карпович Волос.

Закінчивши 8 класів, Валерій вступив на навчання до Київського технікуму залізничного транспорту на спеціальність ізотермічний рухомий склад та холодильне господарство. Але у зв’язку з призовом на військову службу навчання на деякий час перервалось. Служив Валерій у групі радянських військ в Німеччині. Самохідна артилерія, заступник командира взводу, сержант. Та не міг жити без музики й дня. У короткі солдатські вільні хвилини грав в духовому оркестрі, а в вокально-інструментальному ансамблі грав на ритм-гітарі, був солістом. Співав стройові пісні і став заспівувачем батареї. 1979 рік — закінчилася служба в армії. Демобілізувавшись, Валерій повернувся до рідного міста.

Несподіване кохання заполонило чутливу, тонку душу хлопця. Висока, струнка, чорнява красуня козятинчанка Наталія Соколовська стала коханою і єдиною на все життя.

Сім’я, нові турботи. Народилась донечка Оленка. Валерій працював механіком рефрижераторних поїздів при Фастівському вагонному депо, паралельно заочно навчаючись в технікумі, в який вступив до армії.

Та в однієї долі — дві сторони. Одна професійна, друга — мистецька.

Любов до музики, до пісні, до естради ніколи не полишала Валерія.

Він створив вокально-інструментальний ансамбль “Візит” і став його художнім керівником. У Будинку культури залізничників йому запропонували посаду заступника директора. Працюючи на цій посаді, Валерій Сімончук організував зустріч своїх земляків з відомими творчими колективами: ВІА “Сябри” — під керівництвом нашого земляка, нині народного артиста республіки Беларусь Анатолія Ярмоленка, ВІА “Галактика” із Москви, ВІА “Статус” із Хмельницького, ВІА “Панорама” із Вінницької обласної філармонії та багатьма іншими. На громадських засадах очолив молодіжний клуб за інтересами, де постійно проводив вечори відпочинку.

Зі своїм музичним колективом “Візит” були неодноразовими призерами міжобласних та всесоюзного Рок-фестивалю в Курську під назвою “Рок-Панорама -87”.

1984 рік — гастролі на запрошення ЦК ЛКСМ України на агітпоїзді “Комсомолець України”.

1986 рік — Крим — Євпаторія — Саки — від Південно-Західної залізниці.

Тоді Валерій чітко зрозумів, що потрібні спеціальні знання. І ось у 1989 році закінчив Тульчинське культурно-освітнє училище — диригентсько-хорове відділення з відзнакою.

З роками набувалась творча майстерність, витонченість таланту виконання музичних творів. З’явились нові ідеї у створенні концертної програми за участю нових майстрів.

У свій музично-творчій колектив, яким керував Валерій Сімончук — запросив для спільної роботи відомого ілюзіоніста Костянтина Козачука, уродженця села Вовчинець, нині мешканця Глухівець, що на Козятинщині. І ось близько 12 років разом на професійній сцені.

З гастролями об’їздили майже всю Україну, Білорусію, Європейську частину Росії, де зустрічались з такими відомими артистами, як Лері Вінн, Андрій Миколайчук, Олександр Голобородько, Катерина Васильєва та Анатолій Ярмоленко, з яким Валерій колись ріс на одній вулиці Валдаєвській в Козятині і ходили в одну школу.

На жаль, у зв’язку з погіршенням стану здоров’я тепер виступати доводиться рідко.

Але спогади повертають у той час, коли ще працювали з директором Будинку культури залізничників Олегом Федоровичем Єрьоменком і проводили безліч “Козятинських вечорів”, конкурси, вікторини.

А ще Валерій Костянтинович у вільний час захоплюється різьбою по дереву: у приміщенні будинку на стінах красуються його неабиякі роботи з дерева: картини, скульптури і барельєфи, а також захоплюється живим словом — поезією.

Батьки щедро передали свою любов до музики, до пісні своїм дітям. Брат Костянтин та сестра Світлана теж гарно співають.

Співуча родина Сімончуків. А де пісня — там завжди радість, любов, добро.

Від редакції:

На сьогодні Валерій Сімончук так і живе у шлюбі з коханою дружиною Наталкою. Хоча іноді хворіє, ніколи його не полишає почуття гумору і тяга до життя. Напередодні свят він вітає всіх читачів газети з Різдвом Христовим та Новим 2018 роком. Бажає здійснення всіх бажань!

Слідкуйте за новинами Козятина у Facebook, Telegram та Instagram.

Коментарі
Найчастіше Найчастіше
Новини за сьогодні
Новини Козятина за сьогодні
keyboard_arrow_up