«Я перший раз поцілувалась із хлопцем». Козятинчани про свої вірші про кохання + ОПИТУВАННЯ

«Я перший раз поцілувалась із хлопцем». Козятинчани про свої вірші про кохання + ОПИТУВАННЯ
  • Сьогодні, 14 лютого — День закоханих.
  • Ми поспілкувалися із двома козятинчанами, які люблять писати вірші.
  • Герої нашої публікації розповіли нам про своє захоплення та про твори, які присвячували вічній темі — коханню.
     

Козятинчанка Світлана Мацюк дуже привітна та позитивна людина. Вона прагне завжди бути в русі, бо просто ненавидить тупцювати на одному місці і сидіти, склавши руки. Тому не дивно, що має багато захоплень. Серед них — рукоділля. Світлана прикришиє у техніці декупаж різні предмети.

— У мене є на виставці тарілочки, пляшечки, — розповідає жінка. — Я все життя хотіла цього навчитися, але в мене до цього руки не доходили. То молода, то діти. Це вже зараз займаюся рукоділлям. Дякувати Ларисі (Лариса Казмірчук, культмасовий працівник міського терцентру — авт.). Мене Лариса багато чого навчила. Вона у нас молодчина.

Ліворуч - Світлана Мацюк. Праворуч - Нелла Литвинова

Але рукоділля — не єдине захоплення Світлани Мацюк. Жінка також полюбляє складати вірші та гуморески. У її доробку поезія переважно про життя та дітей. А серед гуморесок є також твори на політичну тему, наприклад, про вибори. Натхнення черпає звідусіль.

— Я інший раз на кухні щось роблю. Подумала — раз, написала, — продовжує Світлана. — Або сплю і щось так мені на думку спаде. Якась рима іде. Я не можу пояснити толком. Пишу, та й пишу. Я не замислювалася над цим. Просто пишу. Гуморесок у мене менше. Вони під настрій. Якщо я десь щось побачу чи почую, тоді у мене гуморески йдуть. А так в основному вірші про життєве.

Коли саме почалося це захоплення, точно не знає. Коли ще спілкувалася російською мовою, то усі вірші писала російською. Але закидала, бо вважала, що вони нікому не потрібні. Збірок теж не видавала, бо, як сама каже, не знала «куди, до кого і як». Але свій перший вірш пам’ятає добре. Коли ми запитали, чи пам’ятає наша співрозмовниця свою першу поезію, у неї аж очі засвітилися. Зараз зрозумієте, чому.

— Перший мій вірш, це мені було тоді 17 років. Я перший раз поцілувалась із хлопцем. А ми дійсно з ним зустрілися несподівано. Він на мене поглянув, я на нього. І вже любов, — згадує Світлана і цитує свій вірш:

«Мы встретились случайно у порога,

Я даже имени не знала твоего.

Но, видно, нам была с тобой одна дорога,

Тропиночкой идти».

— Ну, ми походили, поки він в армію не пішов, — сміється жінка. — Пішов в армію і так ми перестали ходити.

 

У школі подруги просили у Світлани допомоги, коли треба було підписати вітальні листівки. Бо тоді не було інтернету і віршики з привітаннями або доводилося придумувати самим, або підглядати у когось.

А ще у доробку нашої героїні є пісня про кохання.

— Пісню я написала, але вірші треба комусь дати, щоб на них музику покласти. Слова є, але немає музики. Але я поки не дуже наполягаю на тому, щоб комусь слова дати, — підсумувала Світлана.

Опитування

А ви писали у школі вірші?

«Це не можна було порівняти з моєю Любою»

Юрій Мотронюк родом з Козятина. Хоча пожити довгий час довелося і у Києві, і у Фастові. Там чоловік працював. Нині він на пенсії і остаточно повернувся до рідного міста.

— Я дуже задоволений тим, що я живу в Козятині, чесно вам скажу, — зізнається Юрій. — Якби мені киянин якийсь пропонував знову повернутися і поміняти мою квартиру на аналогічну у Києві, я б у Київ не поїхав би. Це моя Батьківщина, моє коріння тут.

Юрій має технічну освіту — спершу закінчив технікум, потім політехнічний інститут. Але захоплення має далеке від світу техніки — він пише поезію. Як сам каже, бажання писати вірші «прокльовувалося» ще у дитинстві. Але по-справжньому писати він почав у зрілому віці. Коли саме — вже не пам’ятає. Швидше за все, то були 70-ті роки.

Епоха диктувала свої теми — один з перших віршів Юрій присвятив ударниці праці.

— У радянські часи треба було славити передовиків. І один із віршів, але не найперший, був надрукований в газеті фастівській «Перемога». Це вірш про ударницю комуністичної праці Людмилу Руденко. Я весь не пам’ятаю, — каже наш співрозмовник і цитує уривок:

«Коли ви зайдете в ливарню,

Де наша Людмила працює,

Можливо, вам здасться негарним

Цей цех, що у праці вирує.

Навколо цокочуть трамбовки,

Вкриваються стержні графітом.

І шум трудовий тут не мовкне

Ніколи — ні взимку, ні літом».

— У ливарному цеху на той час відливали великі котли, — пояснює Юрій Мотронюк.

Наш співрозмовник має навіть збірку своїх творів. Книга «Струмені серця» вийшла друком у 2009 році. Хоча віршів Юрій має значно більше, ніж на одну книгу.

— Цей орден мені дали за цю книгу. Орден Святослава Хороброго, — каже Мотронюк і показує нагрудний знак на піджаку. — У цю збірку входять матеріали на історичну тему, поеми про маловідомі сторінки історії. Наприклад, «Косачки» про жінок-воїнів, «Святослав Хоробрий» і «Лихоліття». Любовна лірика сюди входить. І різна тематика, яка стосувалася мого життя у цей період.

Юрій цікавиться історією, тому багато творів історичної тематики. Хоча не досліджував цю науку детально, бо для цього треба було б присвятити всього себе вивченню минувшини.

У доробку козятинчанина вагоме місце посідає також любовна лірика.

— Найбільший розквіт був, коли була жива моя дружина. Але вже більше 20 років я вдівець, — розповідає Юрій. — З різними жінками були зустрічі, з’являлося захоплення, закоханість, але це не можна було порівняти з моєю Любою, з першою дружиною і першою моєю любов’ю. Я присвячував їй вірші. Багато інших жінок, мені здавалося, що я закоханий, а як порівняю з тим, що було раніше, то це зовсім не те.

Вечір поезій

Юрій Мотронюк та Світлана Мацюк взяли участь у вечорі поезій, який організувала Лариса Казмірчук. Свій захід вона присвятила Дню закоханих.

— Не зважаючи на те, що день Святого Валентина прийшов до нас з-за кордону, він тут прижився. Тому що всім хочеться тепла і отримати хоча б невеличкий подарунок. Навіть тепле слово, — каже Лариса.

Подібний захід відбувся у Міському терцентрі вперше. Спеціально до творчого вечора підготували декорації — дерево із валентинками, а також стенди з копіями вітальних листівок 50-х років.

Розпочався творчий вечір невеликим концертом. З піснями виступили Дмитро Плотніцький, Дарина Довгенко та зовсім юна Анастасія.

Після концерту поціновувачі поезії за чашечкою чаю декламували вірші. Хтось зачитував власні твори, хтось читав вірші, написані іншими.

 

Авторизуйтесь, щоб читати повну статтю
Коментарі
Найчастіше Найчастіше
Новини за сьогодні
Новини Козятина за сьогодні
keyboard_arrow_up