Як 91-річну переселенку з Миколаєва приютили в Козятинському Терцентрі
- Чужої біди не буває. До редакції нашого видання звернулася наша землячка Лідія Коршунова.
- Вона розповіла нам історію про самотню жінку з інвалідністю з Миколаєва.
- Жінку поважного віку в обстіляній рашистами квартирі помітили волонтери і на прохання козятинчанки привезли в Козятин
Лідія Коршунова почала свою розповідь з того, за що вона любить наш Козятин. Вона пишається тим, що мабуть тільки в нашому місті живуть люди, які не можуть пройти повз чужу біду. В першу чергу вона пишається волонтерами, які визволили пенсіонерку в літах з-під ракетного обстрілу, не залишили напризволяще людину, яка потребувала порятунку.
— Пенсіонерку з Миколаєва звати Лідія Сінкевич. Вона чекала своєї долі у власній квартирі з вибитими вікнами та посіченими осколками стінами після залпів ворожої артилерії. Сиділа тому, що маючи інвалідність, не мала змоги спускатися до сховища. Сиділа в квартирі і молилась господу, поки не натрапили на неї миколаївські волонтери.
Лідію Сінкевич в Миколаєві знали багато людей, адже її померлий чотири роки тому чоловік займав високу посаду на Миколаївському суднобудівному заводі. Вже зовсім самотньою жінка в літах стала, коли трагічно загинув її єдиний син. Рідних, крім козятинчанки Лідії, у неї немає, тож крім Козятина їй нікуди було їхати. Сиділа і чекала, чи ще прилетять ворожі ракети, чи хтось надасть руку допомоги. Така допомога надійшла від Лідії з Козятина. Вина зв’язалася з Миколаївськими волонтерами і попросила привезти Лідію Сінкевич у Козятин.
Коли ж миколаївчанка опинилася у Козятині, постало питання, хто буде опікуватися літньою жінкою? Пані Лідія з міста залізничників через свою завантаженість роботами не може на постійній основі опікуватися своєю родичкою і тезкою з міста корабелів. Тож вона звернулася до місцевого Терцентру. І нашій землячці у реабілітаційній установі, яку очолює Ольга Дацюк, не відмовили.
Після обов’язкових процедурних питань жінці з Миколаєва надали притулок. Коли жителька півдня України трохи адаптувалася після переселення, ми вирішили зустрітися з нею.
Жінка розповіла, що це в її житті друга війна і друге вимушене переселення.
Перше переселення припало, коли їй було 10 років. Тоді вона жила у Харкові і в роки Другої світової війни переїхала до більш спокійного Миколаєва. Там закінчила школу, здобула вищу освіту. З матросом Миколаївського суднобудівного заводу створили молоду сім’ю і виростили та виховали єдиного сина.
У війні з орками Лідія Іванівна стала жертвою обстрілів військової частини та гуртожитку медичного інституту. Ударної хвилі не витримували вікна, не витримували ударної хвилі петлі дверей і падали на підлогу. Дякує волонтерам, що знайшли її і привезли в Козятин.
Ми пані Лідію запитали, як її знайшли волонтери?
— Як знайшли, — каже вона. — Саме волонтери нас забезпечували усім необхідним.
Наостанок ми запитали її, чи вона має намір після нашої перемоги повертатися у Миколаїв?
— Звичайно, поїду, там у мене в п’ятиповерхівці хороша квартира і сусіди, з якими я багато років прожила. Тут дуже гарний догляд, тільки, як кажуть, вдома найкраще, — каже вона.
Дякує від душі всьому колективу Терцентру і міському голові за турботу про людей Лідія Коршунова. Каже, я правда сильно люблю Козятин, тому що у нас є дуже багато хороших людей
Читайте також:
Ще до війни мріяла повернутися в Козятин. Стримувала улюблена робота
Однокласники зібралися через 50 років. Як пройшла зустріч випускників 1972 року школи № 9
З комп’ютером на «ти» 90-річна Маргарита Пазельська
Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.
