«Як добре, що ви прийшли, мені так хотілося з кимось поговорити»

«Як добре, що ви прийшли, мені так хотілося з кимось поговорити»
  • У вересні цього року Надії Звонарьовій виповнилося 90 років. Коли актив ради ветеранів прийшов її вітати зі святом, вона дуже зраділа.
  • Не стільки подарункам, як можливості поспілкуватися і розповіла свою історію життя

Надія Звонарьова народилася в далекому 1932 році в родині чуйних людей. Її мама дуже любила дітей і таку ж любов прищепила своїм донькам. Старша сестра козятинчанки працювала вчителем у школі, мріяла про роботу з дітьми і наша співрозмовниця. Тільки так сталось, що спочатку вона пішла працювати у пологовий будинок санітаркою.

Із санітарок — у вчительки

— Навіть не знаю, чим припала до душі головному лікарю, — розповідає пані Надія. — Якось вона запросила мене в кабінет і сказала: «Надя, ти повинна вивчитись на лікаря, а для того треба мати середню освіту і закінчити медичний вуз. Так що поки йди у вечірню школу, а потім будеш заочно навчатися в інституті». 

Вислухала дівчина свого наставника і для неї погодилась, а для себе — ні, бо мріяла бути вчителькою в школі. У вечірню школу пішла, паралельно працювала в пологовому. Через два роки отримала атестат про середню освіту і прийшла до головного лікаря з заявою про звільнення. 

— Я пояснила, що мама в мене старенька і ніхто мене не буде вчити шість років в інституті. «Не буде з мене лікаря» — сказала керівнику. «Бог з тобою», — відповіла наставниця і підписала заяву.

В містечку, де жила наша співрозмовниця на ту пору, функціонував дворічний інститут освіти з правом займати посаду вчителя лише 7 років. Надя вступила туди і через два роки стала вчителькою.

Був другом, став чоловіком

У дитячі роки Надя Звонарьова дружила з сусідським хлопчиком. Зберегли вони добрі стосунки і в дорослому житті. Він приходив до неї на роботу, а одного разу в телефонній розмові якось каже: «Ти сьогодні на роботі не затримуйся, і щоб в три години була вдома». 

— Коли прийшов, одразу запитав: «А паспорт твій де?» «Навіщо тобі мій паспорт?» — запитую. «Ми сьогодні йдемо з тобою реєструватися, як чоловік і дружина», — відповідає. Я не знала, що йому сказати. Кажу: ти для мене друг, брат, а ти хочеш бути ще й моїм чоловіком. Сказала і думаю собі: мені ще треба навчатися, а з іншого боку — мені 24 роки, ніби й пора заводити сім’ю, — каже ювілярка. 

 Майбутній чоловік вже був військовим. Порадилася Надя з подругою і вирішила: якщо чоловік військовий — своя кар'єра переходить на задній план, за ним треба їхати. 

На новому місці хотіла влаштуватися на роботу в школу, але потрібно було ще вчитися.  Навчалася заочно і за три роки отримала диплом про вищу освіту. 

Вже 20 років як козятинчанка

За 25 років служби чоловіка родина Звонарьових мала 5 переїздів. Останнім пристанищем в ролі військових була секретна частина в одному з міст на заході України. Посада вчителя підійшла для роботи у військовій частині і сімейна пара військових дослужилася там до відставки. 

В родині народилося двійко хороших, доброзичливих дітей. Дочка Олена живе у Вінниці. Син Сергій — у Рівному.

Саме діти 20 років тому запропонували обом батькам переїхати в Козятин. В Рівному  Звонарьови квартиру продали. Виручені за квартиру гроші поділили між дітьми, а самі поселилися в хатині, яка дісталася у спадок.

— Це був невеличкий будинок без цивілізації, — розповідає ювілярка. — Син з нині покійним чоловіком його відремонтували, причепурили, зробили його з усіма зручностями. Коли був чоловік, цей будиночок можна було назвати маленьким раєм. А коли залишилась одна, вся ця цивілізація стала непотрібною. Я маю чудових, забезпечених дітей і прекрасних онуків, за рахунок яких я живу. Я дуже свободолюбива, до доброго зятя і хорошої невістки не поїду. Все в мене є і всім я забезпечена. Я вдячна долі, що маю таких добрих дітей. Вони телефонують і щоразу цікавляться моїм життям-буттям, адже до мене вони кожного дня не в змозі приїздити. Одну лиш маю проблему — не маю до кого заговорити. Дякую організації, що пам’ятають про ветеранів праці, дякую, що прийшли.

Читайте також:

Свій 75-річний ювілей зустріла жінка, яка працювала електрогазозварником і будувала «Азовсталь»

З комп’ютером на «ти» 90-річна Маргарита Пазельська

Слідкуйте за новинами Козятина у Facebook, TelegramInstagram та Viber.

Коментарі

keyboard_arrow_up