З комп’ютером на «ти» 90-річна Маргарита Пазельська

З комп’ютером на «ти» 90-річна Маргарита Пазельська
  • Доля. Народилася Маргарита Миколаївна в червні 1932 року. Її дитинство пройшло в містечку Верхня Тавда.
  • В роки війни школяркою вона мала шефство над палатою поранених воїнів та збирала металобрухт.
  • Після війни мама 13-річної Маргарити записалася в загін добровольців по відбудові міст України. Так дівчина потрапила в Україну

Познайомилися ми з пані Маргаритою вже після її 90-річчя. На одному із заходів нам розповіли, що в Козятині є жінка, яка пішла на заслужений відпочинок у 78 років. Працювала б вона у гідрометцентрі міста Чернівці ще, тільки внук Сергій з Козятина написав бабусі листа такого змісту: «Бабушка, папа до тебе телефонує, а ти не відповідаєш. Він губиться в догадках, не знає у який вскочити потяг, щоб дізнатися, що з тобою. Бабуля, тобі потрібно, щоб папа був за тебе спокійним, тобі треба переїжджати з Чернівців у Козятин». Почула бабуся внука і вже більше 10-ти років вона в Козятині.

Пані Маргарита гостям була сердешно рада і прямо з порога власної домівки запитала: 

— Чого ж ви мене не попередили, що сьогодні прийдете, я б хоч трохи приготувалася б? 

— А ми вас прийдемо вітати з 95-річчям, тоді й посидимо за склянкою чаю, а сьогодні ми до вас прийшли, щоб ви трохи розповіли про себе. 

І 90-річна ювілярка почала розповідати. Надто раннє дитинство вона не згадувала. Згадала тільки, що в ранньому віці залишилась без батька. Почала свою розповідь з Другої світової війни. 

— Клич «все для фронту, все для перемоги» стосувався й нас, дітей. Ми ходили у госпіталь, провідували поранених бійців, прали бинти, писали і читали важкопораненим воїнам листи. У кожного з нас була підшефна палата, де ми розважали чи заспокоювали поранених. У вільний від роботи в госпіталі час ми займалися збором металолому. У 1944 році, коли майже вся наша територія була звільнена, керівництво держави стало організовувати загони по відбудові зруйнованих міст в Україні. В такий загін записалася добровольцем моя мама. Ми дуже довго їхали і накінець приїхали у Київ. Столиця України була сильно зруйнована, — згадує довгожителька. —  Всі, хто приїхав ешелоном з Уралу,  ходили в міністерство і отримали направлення. Моїй мамі потрібно було їхати в зруйнований війною Маріуполь. Тільки один із керівників відділу у міністерстві глянув на мою маму, сказав своїм підлеглим: «Що в Маріуполі має робити ця тендітна жінка з дочкою?» І маму перенаправили в Чернівці.

В Чернівцях наша ювілярка закінчила школу і вступила до Чернівецького університету на факультет гідротехнологія, який закінчила з відзнакою у 1955 році.

Вже на ту пору випускниця вузу Маргарита була заміжня за військовим і у них був син Сергійко 1954 року народження. Зі своєю подругою по курсу вони виявили бажання, щоб їх направили на роботу в найбільш віддалену точку радянського союзу. Козятинчанку направили у Петропавлівськ-Камчатський, а її подругу — на Куріли. Чоловікові молодого спеціаліста не було іншого виходу, як написати рапорт, що він хоче служити на Камчатці.

Так дружина військового почала свій трудовий шлях з аеропорту на Камчатці. Про 7 років, що працювала на аеродромі, пані Маргарита більше згадувала про природу на Камчатці, які взимку вона на лижах добиралася до місця роботи.

Через сім років переїжджати на місце нової служби випадає чоловікові гідрометеоролога Камчатського аеропорту. У військовому командуванні прикинули, якщо новим місцем служби для чоловіка синоптика будуть Чернівці, то їхній сім’ї не потрібно буде давати житло. Так молода сім’я військового і синоптика знов переїхала у Чернівці. Повернулися з поповненням родини, у Сергійка був на чотири роки молодший братик Миколка.

Маргарита повернулася працювати в Чернівецький аеропорт, потім працювала у відділі кадрів, а пізніше очолила гідрометцентр.

Діти пані Маргарити, як і вона сама, в ранньому віці залишилися без батька. Давала їм освіту і ставила їх на ноги вона одна. Старший син Сергій одружився з дівчиною з Козятина і їхнім місцем проживання стало наше місто. Молодший син проживає в Білорусії, а їхня мама продовжувала працювати в Чернівцях керівником гідрометцентру. Працювала, поки не отримала від онука Сергія того листа. Сергій старший приїхав у Чернівці і забрав матір ближче до себе в Козятин. Купили їй тут квартиру і 80-річний ювілей вона в колі рідних відзначала на новому місці проживання.

На запитання, як вона почувається в свої роки, ювілярка каже:

— Почуваю себе, як у 90, тільки ні на що не скаржусь. Кожна людина почуває себе на ті роки, в яких вона є. У когось людський ресурс вичерпується раніше. Я ж не можу сказати, що я почуваю себе так, як почувалася у 70. Відпочиваю на природі, пораюсь біля квітника. Люблю я в землі трохи покопатися. 

— То у вас і город є? — запитали.

.— Ні, городу я не маю. Для душі маю квітник з різними квітами, які цвітуть від ранньої весни до пізньої осені. Ще маю грядку для посадки огірків і помідорів. Огірки в цьому році згоріли. Грядка — то так, щоб було заняття. Всі потрібні продукти мені син приносить. Ми не могли не запитати пані Маргариту про війну, яку розв'язала росія проти українського народу.

— Телевізор я вже пів року не включаю, тому що в таких випадках правда завжди посередині. Чути напів правду я не хочу. А війна, це необдумані дії тих, хто її розв’язав. Молодих життів шкода, — каже жінка з великим життєвим досвідом.

— Коли і як ви спілкуєтесь із зовнішнім світом?

— На моїй сторінці фейсбук я спілкуюся з багатьма своїми друзями, так що я не відірвана від людського спілкування.

Маргарита Миколаївна — синоптик із 64-річним стажем роботи. Тож запитали її, як можна передбачити погоду?

— Для себе можна визначити, потрібна парасолька в дорогу чи ні, по хмарках. Якщо синоптик працює в аеропорту і обслуговує авіацію, то він не тільки складає прогноз погоди на добу, а на три години, на годину, на пів години і навіть на 15 хвилин. Коли йдуть польоти, то диспетчер запитує синоптика, якою буде погода на час посадки? Посадка літака надто складна і відповідальна справа. Розшифрувати погоду навіть на годину польотів — це складний метеорологічний процес.

Ми подякували довгожительці за цікаву розповідь і домовились, що 30 червня 2023 року ми вітаємо її з днем народження

Читайте також:

Як залізничник хотів навчити росіянок борщ варити

Ростуть баштанні і в нашому краї. Це довів наш земляк Анатолій Огороднійчук

Продовження історії жінки-безхатька, яка ночувала на козятинському вокзалі

Слідкуйте за новинами Козятина у Facebook, TelegramInstagram та Viber.

Коментарі (1)
  • Инна Гаврилюк

    Правда,десь посередині ,це заради цього ця стаття?

keyboard_arrow_up