Загріб те, що нагадив, чужими руками Операція “туї” продовжилась

Коментарі мешканців про озеленення в місті

Т. Чащіна:

- Туї всохлі, що далi?

М. Шевчук:

- Чи те ще буде, ой-ой-ой

М. Жмуцькій:

- За деревом теж потрібен догляд. А кому це потрібно. Взяли своє, візьмуть і зараз.

О. Прус (Гуменюк):

- Точно!

Г.  Бородянець:

- Боже мій, побачили як в перший раз? Завжди таке було — господаря не було, немає і не буде, ми самі голосуємо і вибираємо одну шваль. Ось і результат.

В. Остапюк:

- А що, головне все пізнається в порівнянні, попередній хоч щось робив, а це чмо... Ще не бачила такого мера, щоб для міста взагалі нічого не робив, ну тобто взагалі, взагалі нічого, це що, господар?..

Г. Жмуцький:

- Дозвольте поправити. Ми голосуємо, але не вибираємо... Ви помиляєтеся, мадам. Він дуже багато робить... Але тільки для себе і своєї челяді.

В. Остапюк:

- Та ні, мсьє! Я не помилилася, я розумію, що і для кого він робить. Я сказала — саме для міста. Я часто по роботі буваю в Ізмаїлі. Більш чистого і доглянутого міста я ще не бачила, а все тому, що господар на своєму місці. І дороги, і чистота, і клумби, і сміттєві ящики обсаджені квіточками так, що совість не дозволить кинути сміття повз урни... А у нас, як у нас...

Г. Жмуцькій:

— Так в ізмаїльського мера немає стільки радників, як у нашого. Усі радять, а ось на дієву роботу часу не вистачає. Ви запитаєте, а навіщо ж стільки радників? Відповідь дуже проста: щоб було на кого своїх гріхи перекинути. Наше місто потонуло в багнюці не тільки в прямому, а й переносному сенсі. Складається така думка, що Козятин виставлений на аукціон — все з молотка, все з міста і все собі.