Знову про козятинский танк і «победобесие»

Знову про козятинский танк і «победобесие»

Але тепер ще про совість, пам'ять і мораль

Про мораль

Із редакцією “RIA-Козятин” мене здружило волонтерство. На початку зими 2014 року мої знайомі волонтери з Краматорська попросили допомоги. Аби підключите більше людей, я вирішив звернутися і до усіх газет, що існують у місті та районі. Але реально  допомогли тільки у “RIA” і Краматорський напрямок став одним із багатьох у їхній діяльності. Спілкуючись з працівниками редакції, я зрозумів, що ці люди дійсно переймаються долею України і допомогають тим, хто її боронить. А таких людей я автоматично зараховую до своїх друзів. І коли моїх друзів ображають, то я сприймаю це, як особисту образу. Тим більше, коли, називаючи їх «пасквільною газеткою», тут таки публікують брудний пасквіль під заголовком «Танк як танк , а невігласам не так».  

На моє переконання, окрім професійних вивертів на випадок суду з приводу захисту честі і гідності, ну типу “ми ж конкретно не називали газету”, мусить бути ще й елементарна повага і ввічливість. Як до колег, так і до пересічних громадян. Я людина вже поважного віку і ветеран праці (посвідчення  С  №249767) і хотів би знати, хто дав право авторам статті обзивати мене Едиком-невігласом? Якщо я для вас, товариші автори, Едик, то ви для мене Льоцик, Воцик і Васько, і не більше! Напевно, потрібно було б позиватись до суду, аби там авторів повчили, як пишеться моє ім’я українською, а також повчили чемності до людей і змусили дати пояснення, у чому саме полягає моє  невігластво.

Що не так з танком

Напередодні Дня Перемоги я почув байку, яка ходить по місту, про те, що влада збирається знести козятинський танк, аби принизити визволителів Козятина.  Я добре знав, як зародилась ідея використати танк для допомоги воїнам АТО і що це за танк. Тому написав статтю у “RIA-Козятин”  «Козятинський танк і «побєдобєсіє». Бажаючі можуть там з нею ознайомитись. Просто хотів, аби люди знали правду і не розповідали дітям, що саме цей танк першим увірвався в Козятин..

Про аргументи

Мої покійні бабуня і мама були членами козятинського підпілля. Оскільки підпілля було розвід-групою керованою професіоналами, то знали вони немало і в судах своєї причетності до підпілля не доводили. Як дехто… Так от, вони мені дещо інше про визволення Козятина розповідали. Але я не про те. Я про пам'ять. Давно відомо, що коли хочуть обдурити, то сиплять цифрами. Ще древні казали, що коли треба прикрити бездарність і самодурство воєвод, які призвели до великих втрат у війську, то починають розповідати про героїзм. Так що кількість полеглих — аргумент сумнівний. А як би загинуло не 5 тисяч, а 5 людей, то що, їх треба  було інакше  вшановувати? І яка кількість загиблих в боях за визволення  усього району вимагає наявності в райцентрі Незалежної України танка марки “Іосіф Сталін” третьої модифікації випуску кінця травня 1945 року на постаменті?

Про загиблих

Тим, хто загинув, абсолютно однаково, що на їх честь поставлять: хрест, танк чи обеліск. Тим більше, якщо він стоїть не в місці їх загибелі, а Бог знає де. Їм уже нічого не потрібно, окрім нашої щирої молитви.  Пам’ятники  потрібні живим! І далеко не завжди аби вшановувати полеглих! На жаль…

Про справжню суть

У 90-ті роки минулого сторіччя наш танк фотографували журналісти з Польщі, як символ радянського тоталітаризму. От воно ключове слово! Для авторів статті! Цей танк в першу чергу і  є останнім пам’ятником  радянській владі у місті, який нагадує про  неї. І ще є засобом дешевого піару на пам’яті загиблих. Бо, якби замість танка поставили обеліск, як пропонували волонтери, то нічого б не змінилося, ну хіба що пару десятків кілограмів фарби щороку економили та пару днів роботи малярів.

В інтернеті цілий «диспут» по танку був! Долучився до нього і мешканець Тернопільщини. От що він написав. “У нас (Тернопілля, Борщів) Т-34-85 демонтувал ще в середині 90-х. Дилема проста - або ми "советский народ" і це наш символ Перемоги у Великій Вітчизняній Війні, або ми українці і це символ перемоги нашого окупанта, вірніше - одного з наших. Пам'ятники на похованнях австріяків, німців, угорців, поляків, навіть турків - стоять і будуть стояти - це військові поховання.”

Я особисто не збираюсь боротися за знесення танка. Мене на сьогодні більше непокоїть совковість у головах. Розумію, що у місті багато куди більших проблем.

Про менторський тон

Тон, яким автори звертаються до такого самого ветерана, як і вони, справді вражає. Хоча, судячи з  написаного, далі кремлівських агіток їх знання про Другу світову війну і не сягають. Я багато читаю про війну  аби знати про неї правду. А вона, правда, страшна, брудна. Коли взнаєш її, то хочеться плювати в пики всім тим, хто влаштовує бравурні мітинги і співає про –«єслі надо - повторім» або про «-…победу одну на всєх ми за ценой нє постоім…

Ту справжню ціну і досі ніхто не знає! Бо ніхто загиблих толком не рахував, адже люди для радянської і російської влади завжди були просто сміттям. Саме така війна прокотилась два рази нашою землею. Не буду піднімати питання, завдяки кому і чому. Давайте просто молитися за те, аби більше ніхто і ніколи не втягнув нас і наших дітей та онуків ні в що подібне…  

А в АТО я таки просився. Та дідові просто пояснили, що не у всіх вистачить совісті його покинути, коли серце схопить і коло нього ще хтось загине. Тому волонтерю по мірі сил і можливостей. Навіть грамоту отримав! Багато їх тих грамот було за життя. Але тільки ця у мене в кімнаті висить на видному місці! Бо в ній моя душа і ціль мого життя: незалежна, вільна Україна! От цікаво б знати, чи ви самі, «товаріщі», хоч копійку на АТО дали? Пенсії ж у вас явно не менші, ніж у мене.

Про пам’ять

Ви, «товаріщі», пропонуєте мені пошукати іншого танка, якщо цей не влаштовує. Вибачте, мені він ні до чого. Я людина віруюча і тому поминаю загиблих не на шоу-мітингах, а у церкві. Це вам для шоу-вистав потрібні тотеми, то ви їх і шукайте.                                             

Про спілки ветеранів

До мене, ветерана праці, написали не хто-небудь, а цілий голова райради ветеранів війни і праці та його зам! Мені тільки, як ветерану, не зрозуміло, хто їх туди вибирав? Бо ні я, ні мої знайомі, теж ветерани, жодного разу не чули, аби нас, ветеранів, хтось запрошував на збори як районної, так і міської рад ветеранів. Які, як я розумію, покликані захищати і мої інтереси, як ветерана. Видно їх, як і 40 років тому, призначає райком КПУ. І вони справно захищають давно здохлу радянську владу. Пора цьому покласти край!

 

Не підміняйте поняття

Прочитав статтю в газеті, яка вважає себе не пасквільною, ”Танк як танк, а невігласам не так”.

Самих авторів зрозуміти можна. Вони, мабуть, і досі з серпом і молотом спати лягають. А от газета, для чого підбирає образливі слова і викривляє факти?

Чи ви хочете сказати, що підзаголовок під статтею був придуманий авторами? Скажіть, будь ласка, де в статті Едуарда Буровського сказано, що він закликає демонтувати пам’ятник танкістам? Чи вам хочеться повоювати з газетою “RIA -Козятин”?

І до вас були вояки. Тільки, де вони тепер?

Видання, яке себе поважає, так ніколи не вчиняє. Коли дає відповідь на статтю, то робить це правдиво і не підміняє поняття. А може вам і надалі хочеться залишатися “Жовтневими зорями”? А авторам статті відповім словами з їхнього  шедевру. Україна переживає складні часи, борючись з агресією Росії. Патріоти всі там, в АТО, кажуть вони. А ті що тут? Як це ви так про всіх і про себе?

Іван Остапчук

 

Як очевидець — про танк

Я, як і Едуард Буровський, не читала літературу, де йшлося про 600 загиблих танкістів при визволенні Козятинщини. За район не скажу, а щодо Козятина, то наше місто німці здали без бою. Я не знаю, що написано в літературі, яку автори статті про танк і невігласів в районці пропонують прочитати “Едику”. Але знаю, що не у всіх книжках, як і в газеті, в якій надрукована стаття, написана правда.

Як очевидець тих подій, можу розповісти наступне.

Німці, коли відступали, не хотіли залишати неушкодженим залізничний вузол. І щоб нашим військам залишити руїни, підготували три вагони вибухівки (амонал). Танк дійсно був якийсь. Але в Козятин він не вривався, а за метрів 300 до населеного пункту вдарив по вагонах з амоналом. Вагони з вибухівкою стояли в районі матеріальної бази ПЧ-7. Вибух був такої сили, що німці в паніці 25 грудня 42-го року покидали наше місто з словами: “русеш катюше” і зникли. Цілу ніч лунали постріли. А 26 грудня з ранку в наше місто зайшли визволителі. Про 600 загиблих танкістів — мабуть, не відповідає дійсності. 600 танкістів — це 200 екіпажів бойових машин. Невже хтось вважає, що в наших краях були бої подібні до Прохорівки? Якщо це було так, то чому наше місто мало згадується в історично-військових фільмах?

А танк, він дійсно як танк, тільки це ж не той танк, про який брехали творці монументу. І Едуард Буровський розкрив обман минулих років. За що йому велике спасибі!

 Дарина Касяновська

 

 

 

Коментарі (2)
  • Влад Лісовий

    Цей памятник зняти та продати не на фронт як зброю.А кіностудії США,ФРГ, і були у на покупці за 320 тис.долларів на місьці.Як бонус вони ще брали на себе поставити памятник по заданий тематици.

     На кошти придбати над сучасне обладнення типу гелікоптерів,тепловізорів.Що сприятиме обороноздатності Українських солдат.

      В крайньому випадку поставити на грунт щоб діти могли використовувати як атракціон безкоштовний,з метою спонукання молоді бажання вивчати свою правдиву історію.
  • Андрій

    Викликає посмішку, коли ветеран КОМУНІСТИЧНОЇ праці ,(та ще й так на цьому наголошуе), розмірковує про "совковість" у головах.
Найчастіше Найчастіше
Новини за сьогодні

Новини Козятина за сьогодні

keyboard_arrow_up