Не борщ, а поливка: традиції та життя миколаївських чехів

Галина Вацак показує музей чеської культури. Він діє при школі

«Ден добри» – саме так подекуди вітаються у селі Миколаївка.

Директор школи Лариса Лановик показує клас, де діти факультативно вивчають чеську мову. Загалом на заняття ходить 25 дітей. На стінах безліч грамот та дипломів. Пані Лариса завжди переймалася проблемою збереження чеської культури на Козятинщині. Завдяки її зусиллям у 2004 році був створений чеський фольклорно-етнографічний ансамбль «Студанка». А вже в 2006 цьому танцювальному колективу було присвоєне звання народного.

– Моя родинна династія Томашів на сьогодні одна з найбільших династій чехів, - розповідає Лариса Лановик. – Це династія вчителів. Мій прадід працював вчителем праці в 1935 році. Мій батько працював 30 років в школі, моя сестра тут починала шлях вчителя, зараз працює у Празі. Кожен в крові відчуває себе чехом. До карантину наші діти їздили на оздоровлення до своєї етнічної батьківщини.

Не борщ, а поливка

Пані Лариса запрошує оглянути музей, який теж розташований у стінах школи. Він складається з двох кімнат. Тут показаний побут миколаївських чехів, старовинні меблі, світлини, знаряддя праці, документи, а ще книга про традиційні рецепти миколаївських чехів. Екскурсію нам проводить вчитель історії та етнічна чешка Галина Вацак.

– Раніше чеська звучала скрізь - в магазині, в побуті, між собою всі  нею спілкувались. Наші предки не одружувались на українцях. Тому подекуди близькі родичі вступали в шлюб, – розповідає пані Галина. – З початку 70 років дозволили вже змішані шлюби. Я пам'ятаю вийшла заміж за українця, а він просить готувати борщ, я не знала, що це. В нас з покоління в покоління передаються власні рецепти. Найчастіше в нас готують поливки, це супи. Майже в кожній хаті можна почути рецепт хлебової і чесникової поливки.

І справді, чехи в цій місцевості неабиякі гурмани. Знайомлюся з 81-річною Генею Бальшанек. Вона чешка. Всіх дітей та онучок змалечку привчає до власних традицій і власної культури. А рецепти національної кухні успадкувала від матері, яка дуже любила готувати. Все зберігає у пам’яті, але має писаний ручкою блокнот з різними рецептами.

 Добрий фартух – гарна господиня

– Я завжди на свята чи дні народження в родині готую чеський суп з кнедлічками. Спершу відварюю курку в каструлі. Потім роблю кнедлічки. Береться сухий батон, перетираю його на терку або на м'ясорубці перекручую, додаю пачку масла і 5 яєць. Це розмішую і крутяться маленькі кнедліки. В киплячий бульйон кидаю кнедліки. Посолила і все.  Кнедліки готові  і подаю на стіл. Нічого не додаю туди, ні овочів, ні крупи, лише бульйон і кнедліки. Всі в родині дуже люблять цю страву, – розповідає пані. Також в нас популярні колачі – це печиво з сиром, із сушеною, з маком. В кожної господині є кілька видів фартухів. На роботу одягає один, а на свято інший, фартух в нас, як символ, що жінка гарна господарка. Раніше в мене був білий гаптований фартух, зараз ношу більш сучасні.

 Молодь підтримує традиції

Онучка Віталіна Бальшанек показує старі чорно-білі світлини з весілля в етнічних чехів. Мовить, що запрошені юнаки та дівчата мали бути в парі. І це обов’язково. Після весілля бояри дарували своїм дружкам цукерки і проводжали додому. Зараз уже рідше в такому стилі святкують весілля. Проте деякі традиції все-таки збереглися. Віталіні Бальшанек зараз 17 років і вона з друзями щороку відроджує таку традицію, як свято Мікулаша.

 – Я і мої друзі збираємося 5 грудня, йдемо по селу до дітей. Вони нам розповідали вірші, а ми їм давали солодощі. Ми переодягалися в Міколаша - головна персона, були два янголи і два чорти. Все дійство чеською мовою. Ця традиція чеська і вона давня, – каже Віталіна. – Я з чотирьох років знаю чеську, і виступала постійно в нашому фольклорно-етнографічному ансамблі «Студанка». Ми всі мали чеські костюми, співали національні давні пісні, виступали в Празі та в різних містах України. Ось, на полиці мої всі досягнення (показує кілька десятків кубків та статуеток і дипломів).

Ніхто не саджав картоплю під лопату

В Миколаївці все знаходиться поруч. Біля школи дитячий садочок, магазин, автобусна зупинка і тут же кладовище. Цікаво, що на кладовищі я не побачила жодних вінків чи пластикових квітів.

 – У нас вшанування померлих відбувається восени, в листопаді, – додає Віталіна. Цей день називають душечки. Ми йдемо ввечері на кладовище і засвічуємо лампадки. В нас на кладовищі завжди чисто, ніхто не несе пластикових квітів. Приходимо додому, обідаємо і згадуємо всіх рідних.

 Миколаївські чехи дуже працьовиті і люблять господарювати.

 – У нас із давна ніхто ніколи не саджав картоплю під лопату, - усміхаючись, говорить староста села Віктор Бальшанек. – Наші прадіди і ми все садили під ручні плуги, які робили власноруч для коней. Також я знаю, що в нас в селі у роки голодомору не було великих смертей, як в інших селах. В моїй родині всі мали господарство, працювали на землі.

 Миколаївські чехи завжди усвідомлювали себе частиною чеського народу, але зараз вони не цураються й українського і подекуди переймають наші традиції та звичаї.

Приїхали у позаминулому столітті

Перші чеські переселенці на Козятинщині з’явились у 1876 році. Переїхали тоді в ці краї 108 чоловіків та 96 жінок і поселилися в Голендрах. На початку 1883 року переселенці отримали дозвіл на створення самостійної сільської громади. У 1891 році населений пункт було перейменовано у Миколаївське, згодом у Миколаївку. На початку ХХ століття в селі було 757 мешканців, які займались хліборобством, збудували кузню, млин, шинок, будували великі та світлі оселі. 

У 1990 році в Миколаївці було створено Чехословацьке культурно-освітнє товариство ім. Я. А. Каменського. У 1996 році товариство було перейменоване в Чеське культурно-освітнє товариство «Голендерські чехи».

 Жінки, які прославляють наш край

Мешканець Флоріанівки Микола Веклич відзначив свій 90-річний ювілей
 

Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.