Ольга Шостак: «Перші дні плакала і молилася, а згодом пішла волонтерити»
- Допомога в тилу. Волонтерський шлях козятинчанки Ольги Шостак, відомої в наших краях кондитерки, розпочався з 26 лютого.
- Жінка пригадала моменти хвилювання та шоку у день, коли розпочалася повномасштабна війна. Каже, що спочатку плакала і молилася, а потім зрозуміла, що не може сидіти вдома без діла, почала волонтерити.
- Робота відійшла на задній план, на часі — допомога хлопцям, які йшли захищати неньку-Україну. Розповідаємо, про всі труднощі та успіхи у цій нелегкій справі
Ольга Шостак, як і більшість українців, до останнього не вірила, що може бути війна. Пригадує, як вранці, у години, коли ворог ступив на нашу землю, почав гавкати собака. Неначе відчував. Коли рідні повідомили про війну, не могла стримати сліз.
— О сьомій ранку зайшла моя донька і дала мені слухавку — подзвонив старший син. Він сказав: «Мамо, почалася війна», — розповідає Ольга. — Це просто перший день сльози, шок. Дивилася телебачення і не могла повірити. Не знала, що робити. Телефонували рідні з-за кордону, казали, щоб ми виїжджали, але я не готова була психологічно. Дуже переживала за дітей. Брат відразу пішов у військкомат, а я просто не знала, що робити. Цілий день плачу, молюся. Відразу пішла у лікарню, адже в мене рідкісна група крові — перша негативна. Мене внесли в базу даних і сказали, як буде потреба, викличуть. Вся робота відійшла на задній план. Два дні я думала, що робити — збирати дівчат, щось випікати, чимось хлопцям допомогти, не знала, куди себе подіти.
Згодом Ольга побачила у соцмережах звернення свого тренера Анастасії Мельничук, яка у військкоматі допомагала військовим. Вона подзвонила їй і попросила підключитися, тому що не могла сидіти вдома, просто здуріти можна.
— Якраз хлопці почали йти, вони йшли без речей, без нічого, — пригадує Ольга. — Так як у мене велике коло знайомих, велика підписка в інтернеті, почала виставляти дописи, що потрібно. Я постійно виходила в прямі ефіри, говорила, в чому є потреба. Люди почали відгукуватися, це неймовірно. От просто бачили мої звернення і приходили. Приносили все — і продукти харчування, і ліки, і речі. Дуже багато підприємців допомагали. Я за день набігала такий кілометраж, що ввечері не могла йти додому. Ми хлопцям робили канапки, з собою їм ящики формували. Організовували гаряче харчування, робили чай.
У збірному пункті при військкоматі Ольга проволонтерила близько тижня. Паралельно організовувала разом з іншими і допомогу для переселенців, які змушені були кидати свої рідні домівки і тікати подалі від війни. Передавали допомогу і хлопцям на блокпости. Все було налагоджено, залежно від потреб. Робота кипіла. Вражала згуртованість та єдність людей.
— Пиріжки пекли і борщі гарячі варили, — продовжує Ольга. — Настя гарно роботу організувала, Наталя Чащіна теж. Мої телефони були відразу на сайті як контакти офіційного волонтера в Козятині.
Потрібно було нагодували 500 людей
Потім Ольгу викликали в збірний пункт командування. Там їй повідомили про те, що формується перший батальйон і хлопців необхідно буде забезпечити харчуванням. Допоки не запрацює польова кухня.
— Все, що було потрібно — все робили. І воду у збірний пункт провели, і дрова привозили. Брали продукти від перевірених людей, боялися диверсії. Уявіть — потрібно було нагодувати 500 чоловіків. Забезпечували сніданком, обідом, вечерею. Це була колосальна підтримка людей, ніхто не відчував втоми. Надзвичайно допомогли в кафе «Глобус», працівники нашого м'ясокомбінату. Також багато підключалося віруючих, із різних конфесій — і католики, і православні, і церква Спасіння, євангелісти, костел. Вони привозили харчування кожен день, а Оксана Вербицька забезпечувала свіжими пиріжками.
Зустрічали переселенців чаєм та канапками
Час ішов, батальйон сформувався, військових забезпечили зброєю, запрацювала польова кухня, і волонтерів, які працювали на території збірного пункту, попросили переміститися в інше місце. Заради безпеки.
— Нам дуже дякували хлопці за нашу роботу, вітали з 8 березня. Це надзвичайно приємно, — говорить Ольга. — Частина волонтерів, в тому числі і я, перейшли на залізничний вокзал. Ми почали піклувалися про людей, які виїжджали з розбомблених міст. Турбувалися, щоб вони були нагодовані. Дуже активну роботу проводили хлопці і дівчата з «Молодіжної ради Козятина».
Ольга, разом з іншими волонтерами, зустрічали людей, які їхали в евакуаційних поїздах. Розповідає — їх пускали без графіка і вони дізнавалися про час прибуття потяга на вокзал за 10-15 хвилин. Робили канапки, пакували в ящики. Бувало таке, що передавали продукти через вікна і двері.
— Люди їхали голодні, з переживаннями втікали від війни, — пригадує Ольга. — Багато хто перечікував у нас на вокзалі, ми їх теж забезпечували гарячим харчуванням. Їхали з Бородянки, з Бучі. Наш волонтерський штаб працював з 9.00 і до вечора. Бувало і так, що дівчата залишалися допізна, в них були перепустки.
Збирали гроші на все, що потрібно військовим
Потім евакуаційні поїзди стали рідше курсувати і волонтерський штаб закрився. Ольга почала відновлювати свою справу. Адже зрозуміла, що життя продовжується, потрібно за щось жити. Але волонтерити не припиняла. Зуміла поєднати власну справу з допомогою для військових.
— Оскільки я є офіційним волонтером від громадської організації «Нова козятинська громада», маю дозвіл на те, щоб збирати кошти. Пам’ятаю, відкрили збір на бронежилети і досить швидко назбирали необхідну суму, багато людей відгукнулося, — розповідає Ольга. — Коли все закупили, то перевіряли, їздили прострілювати. Потім, коли хлопці поїхали на схід, їм потрібен був автомобіль. Теж придбали. Нам безкоштовно його відремонтували на одному з місцевих СТО. Це великий клопіт.
З теплом та приємними спогадами Ольга згадує, як дітки збирали допомогу. Наскільки вони були активними, справжні патріоти — пиріжки пекли, продавали, малюнки малювали, робили вироби з бісеру, організовували блокпости. Згадала і міську раду, яка теж брала активну участь
Були і вдячність, і критика
За словами Ольги, загалом збирали кошти на те, в чому була потреба. Це і тактичні навушники, і каремати, і тепловізор, і спальники. Ольга виходила в прямі ефіри і оголошували відкриття збору.
— Хочу сказати, що знаю такі випадки, коли люди здавали кошти неперевіреним особам, шахраям, — каже Ольга. — Гроші йшли не на допомогу військовим. І це не маленькі суми, на жаль. Мене багато критикували від початку війни, фотошопи робили, що я крадіжкою займаюсь. І була заява в прокуратуру, в поліцію. Комусь це було потрібно, я не знаю, хто так шкодив. Спочатку це все до серця близько брала… А потім зрозуміла, усвідомила. В мене збори були завжди відкриті, були звіти.
На останньому зборі коштів, який відкрила Ольга, збирали гроші для нашого снайпера. Потрібно було придбати дороговартісну гвинтівку.
— Збір був терміновий, у нас було лише п’ять днів, — розповідає Ольга. — Але ми допомогли. Ось, до речі, нещодавно бачила нашого снайпера, сказав, що придбав гвинтівку, зараз вона проходить перевірку. Також знаю, що дружина нашого загиблого захисника віддала йому приціл.
Як бачимо, нелегкий він, цей шлях волонтерства. Є тут і вдячність, і критика, і недоспані ночі та надзвичайно кропіткі дні. Але все невід'ємна частина нашої перемоги.
— Знаєте, дуже важко все це усвідомлювати, — каже Ольга. — Хочеться скорішої перемоги, щоб усі повернулись живими. І є така в мене впевненість, що все це жахіття швидко закінчиться. У цьому році будемо святкувати перемогу, адже наші люди дуже підтримують захисників.
Читайте також:
Сергій Сиваківський: «Наша маленька роль — з’єднувати людей і організовувати процеси»
Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.
Инга Мельничук