Перелаз мій перелаз, стежка на межі. Перелаз на Куликівського – важко на душі

Перелаз мій перелаз, стежка на межі. Перелаз на Куликівського – важко на душі
  • Новесенькі бордюри, які встановлюють на вулиці Куликівського, ми не назвали б перелазом, якби до нас не звернулася козятинчанка, яка розміняла восьмий десяток свого нелегкого життя.
  • Переходила вона з кравчучкою через бордюри та не вистачило бідолашній сили, щоб сумку на колесах плавно опустити на дорогу.
  • Звалила кравчучка стареньку, та так, що пенсіонерка зі стажем розбила коліна.

Вислухали ми жінку в літах, як вона перебиралася через бордюри. Після її розповіді пригадалися не тільки сільські перелази шістдесятих, а й пісня «Перелаз» у виконанні Ірини Федишин.

Не дарма кажуть, краще один раз побачити, ніж 100 разів почути, і ми поїхали дивитися на перелаз, що на вулиці Куликівського.

Першою в поле нашого зору потрапила велосипедистка в блакитній курточці, яка їхала проти руху транспорту, вдивляючись на встановлені бордюри. Мабуть, шукала місце переходу через дорожній перелаз до залізничних колій. Так і доїхала до самої переходки через залізничні колії. Підняла дівчина свій двоколісний руками і пересадила через бордюр. От що то молода людина, без проблем, наче на тренуванні у фітнес-клубі впоралася з фізичною вправою.

З боку м’ясокомбінату під’їхав до місця умовного переходу на скутері чоловік років 40. Скутер не стільки важкий, як незручний у транспортуванні через низьку свою посадку. Кого чоловік згадував, коли його транспортний засіб завис на бордюрі двома колесами, можна тільки догадуватися. Коли проїжджав біля нас, промовчав, тільки головою похитав.

От як перебираються через перелаз люди з кравчучками, нам не вдалося побачити. Мабуть, ручний транспорт, який в народі назвали ім’ям першого Президента України, віджив своє і користуються ним вже дуже мало людей.

Біля танка шестеро дорожників з допомогою мінітехніки готують бетонну суміш. Техніка дорожників, які тільки не проводить операції. Працює ефективніше ніж бетонозмішувач. Набрав той малюк повний ківш щебню, потім підвіз стільки ж піску. Розгорнув все, що привозив, і висипав і знов підгортав на купу. Водовозку поставив під потрібним нахилом, щоб з діжки вода потекла, і знов став перегортати бетонну суміш. Чудо техніка, більше нічого й не скажеш.

Тільки чомусь кожного дня, зранку до вечора дорожники лише спостерігають, з якими труднощами через бордюри переходять люди. 

— Я жінка далеко не пенсійного віку, наробляюся, що ледве ноги волочу. Чому я ще маю велосипед свій через бордюри нести? – питає 45-річна пані Інна.

Пенсіонерка Надія більш категорична. Її пряму мову дослівно передати неможливо з етичних міркувань. Можемо тільки передати зміст слів пані Надії: маючи таку техніку, невже не можна хоча б з боку колій і будинків мешканців вулиці зробити насип, порівнявши їх з бордюрами? Адже поки дорожники не поставлять під мотузку всі бордюри від тунелю до другої школи чи навпаки, до тих пір не буде прокладено ні метра дороги, ні тротуару.

Тоді виникає питання, скільки люди будуть ходити по вивернутому з землі камінні? Скільки ще буде розбитих колін козятинчан, поки вони будуть перебиратися через перелази на вулиці Куликівського?

Можемо помилятися, але якщо роботи будуть продовжуватися в такому темпі, то в лікарню з травмами рук і ніг козятинчани будуть звертатися до снігу, а можливо і після снігу. Але може дорожники, маючи таку техніку, чисто по-людськи зроблять для людей тимчасові переходи.

Коментарі (14)
  • Людмила Постоюк

    Треба трохи потерпіти незручності, вони тимчасові
  • Дима Дмитрий

    Спочатку треба дочекатись закінчення робіт, а потім говорити "перелази".
  • Svitlana Svitlana

    Пенсіонерка зі стажем.Пля Думайте що пишете
  • Lubov Kyrylova

    Коли і як нашому народу  можна узгодити а особливо козятинчам

    Galina Galina reply Lubov Kyrylova

    Lubov Kyrylova не треба годити,а думати як людям пригнати з калясками і похилим людям.

keyboard_arrow_up