Фолкнер and Фейнман: ТОП-5 книг, які варто прочитати у травні

Травень традиційно насичений різними подіями, але в них варто відшукати орієнтири в питаннях найактуальніших: що таке людина, соціум, історія, наука, мистецтво? Поживу для роздумів, переживань і переосмислень пропонуємо в травневій добірці книжок українських та закордонних авторів.

«Павло Скоропадський. Спогади. Кінець 1917 грудень 1918»

Рівно 100 років тому у Києві до влади на короткий час прийшов Павло Скоропадський – і це був фактичний старт Української держави як самостійного політичного суб’єкту. Відчути атмосферу тієї доби і зрозуміти, як український аристократ, що зріс у Російській імперії і царському війську, став найсвідомішим будівничим національного організму, можна завдяки фантастичним спогадам самого Скоропадського.

У них без прикрас, притаманних «лівому» крилу українських державотворців, йдеться про історичні випробування, що лягли на плечі діячів Української революції, і про те, що згаяні шанси все ж не залишилися безслідними в нашій історії. Писані вже після втечі в еміграцію, мемуари гетьмана розкривають нам світ непересічної особистості.

Прикметно, що сьогодні доступне також видання в українському перекладі, що фактично доводить, що російськомовний Скоропадський вже тоді мислив категоріями українства.

«Шум і лють»

(Вільям Фолкнер)

Один із найголовніших американських романів ХХ століття нарешті вийшов українською. І сталося це в надзвичайно слушну пору – адже «Шум і лють» Фолкнера розкриває світ «після руїни», себто в час занепаду старих цінностей і відсутності будь-яких орієнтирів у нових реаліях.

Написаний від імені «ненадійного оповідача», що має психічну ваду, роман показує гіпертрофовані людські взаємини Півдня США після поразки у громадянській війні і надзвичайно точно відбиває настрої зневірених мас – щось подібне переживає Америка й зараз, та й наш «умовний південь» на Сході також знаходиться у стані суцільного розчарування.

Чи можливо зробити щеплення від безликості й підступності, судити читачам. Але випустити «шум і лють» іноді буває дуже корисно – хай навіть через книжку.

«Спрага музики»

(В. Домонтович)

Поки Америка переживала епоху депресії і непевності, в іншому кінці світу – зокрема, в Радянській Україні – люди теж розчаровувалися в гаслах минулого. Віктор Петров, що випускав романи під псевдонімом Домонтович, фіксував у своїх романах і новелах пошук нових сенсів у час «безґрунтянства». Найновіше його вибране – книжка «Спрага музики» – доводить нам, що коли людей з твердими намірами будувати «прекрасний новий світ» раптом опановує скепсис і зневіра, єдиним виходом може залишитися можливість відірватися від спустошеної землі і піднятися до рівня надземних партитур. І

сторії про радянських інженерів сусідять з життєписами Ван Ґоґа, Рільке та інших митців і святих. Проза Домонтовича – водночас інтелектуальна і грайлива, переповнена парадоксальністю, історичними антуражами та незмінною боротьбою духу з простакуватістю й приземленістю.

«Та ви жартуєте містере Фейнман! Пригоди допитливого дивака»

(Річард Фейнман)

Іронія і самоіронія – запорука того, що вам ніколи не набридне жити і відкривати світ по-новому – для себе та інших. Фізик, нобелівський лауреат Річард Фейнман в автобіографічній книжці розповідає не просто бувальщини й анекдоти, а демонструє нам особливий спосіб бачити світ – без фальшивих ширм, гонитви за славою і загравання з публікою.

Його життя було переповнене карколомними і кумедними епізодами, крізь які ми вкотре вчимося радіти, сміятися, бачити свої вади і тримати удар перед спокусами. У кожному жарті лише доля жарту – саме так можна окреслити суть книжки Фейнмана, де ми бачимо молодого науковця, гострослівного коментатора, мудрого життєлюба і просто диявольськи привабливого розумника, який умів заставляти людей мислити, але не сильно через це зависати.

«Не смій читати цю книжку»

(Енді Лі)

Усім, хто досі вірить у страшилки про зникнення паперових книжок, дуже рекомендовано мати таке видання. Воно, звісно ж, передусім і найперше призначене для дітей – причому як тих, які вже кайфують від читання літератури, так і тих, хто не хоче відволікатися від рано засвоєних ґаджетів та іграшок.

Парадокс книжки в тому, що вона всіляко прагне відмовити нас від її читання – і цим якраз і досягає зворотного ефекту. Кумедний персонаж буквально зі шкури лізе, щоб ми негайно припинили гортати сторінки, і для дітей (та і дорослих теж) це точно викличе нестримний регіт. Такий книжковий інтерактив допомагає навчити бачити в книжці ключик до багатого світу, навіть коли в ньому й немає ілюстрацій.

Книжка вчить правильно пояснювати собі світ і речі довкола, усвідомлювати цінність матеріального носія тексту і себе як співтворця літератури.

Михайло КУРДЮКОВ
 

Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.