Виставка сонячної дівчини Анни Попович. Як творчість допомагає жити

Виставка сонячної дівчини Анни Попович. Як творчість допомагає жити
  • Героїня нашої історії — Анна Попович.
  • Вона має синдром Дауна, проте це зовсім не заважає їй бути щасливою і радіти життю.
  • Ця життєрадісність відбивається у її роботах, які вона представила на виставці у Міському терцентрі.
  • Розповідаємо, якими виробами зачарувала майстриня присутніх

Анні Попович 35 років. Ще з дитинства мама Людмила знала, що її донечка особлива. Таких діток зараз називають сонячними. Анна має синдром Дауна.

— Сталося те, що сталося, — каже Людмила Попович. — Може, доля розпорядилася так, що я сама педагог. У нас була можливість дитину розвивати. Спочатку вона ходила в дитячий садок зі мною. Я ще тоді працювала вихователем. Потім вона ходила в логопедичну групу у 18 садочку. Дітям давали там повноцінний розвиток. Там вона навчилася гарно говорити, вимовляти всі звуки.

До школи Аня не ходила, вчилася вдома на індивідуальних заняттях. За цю відповідальну місію взялася перша вчителька її мами, Ліна Домбровська. Вона навчила дівчинку читати й писати.

Анна має початкову освіту. Вона вміє рахувати на калькуляторі, знає грошові номінали, проте не рахує усно.

— Щоб рахувати кошти за хліб, цукор, чи ще щось купити, вона не знає, чи їй правильно здачу дадуть, — продовжує мама. — Ну це вже на совісті людей. У побуті вона справляється абсолютно з усім.

Лариса Казмірчук, організатор (ліворуч) разом з майстринею Анною Попович

Анна живе з мамою і бабусею. Мама каже, що вона — головний бабусин лікар. Знає, коли їй треба очі закрапати, коли таблетки дати, а коли тиск поміряти. Та й удома вона мамина помічниця. Нещодавно Людмилі прооперували руку, то Анна сама і їсти готує, і прибирає, і на закупи ходить.

— Люблю її. Дуже слухняна. Ніколи нічого чужого не візьме. Важко мені говорити, — очі Людмили наповнюються слізьми. Аня теж не може стримати сліз. — Вона така. Я плачу, і вона плаче. Для мене вона незамінна. Я її дуже люблю, ніколи не залишаю. Був період, що вона трішки біля бабусі була, бо боялася сама залишатися вдома, а працювати треба було.

Анна відвідувала центр соціальної реабілітації для дітей-інвалідів «Промінь». Потім її запросили до Центру дитячої та юнацької творчості. Там вона пішла на гурток «Умілі ручки». Рукоділля так її захопило, що ходить до Центру і сьогодні.

— Усією цією творчістю вона завдячує Світлані Гуменюк, — каже Людмила Попович. — Це наша сусідка. Так ми були зійшлися і вона її забрала. Ну, мама у неї теж трішки талановиті руки має, може вона й до мами вдалася. Так вона творить. Що з допомогою вихователя, що з допомогою мене, а так сама.

Анна дуже гарно вишиває бісером, навіть складні узори. Хрестиком не вишиває, тому що важко рахувати стібки. З бісеру також виготовляє квіти.

Свої роботи возила на різні виставки, дарувала рідним. Дещо продавала. Минулого літа їй вдалося заробити 600 гривень. Проте роботи спеціально для продажу ніколи не робить. Вона радіє просто з того, що виготовляє прекрасні речі.

Має багато робіт з совами. Каже, їй вони подобаються, тому що вони нічні птахи і мудрі.

— Роботи роблю з солоного тіста, з фоамірану. Це такий папір. Роблю квіти, орхідеї дуже гарні, — розповідає Анна. — Вишиваю бісером пасхальні рушники, ікони, картини. Роблю картини з природного матеріалу, мішковини, кави, джгута. Використовую клей «Дракон» і силіконовий на пістолет.

Коштів на матеріали мама не шкодує. Хоча зізнається, рукоділля — справа не з дешевих.

— А чи є серед робіт твоя улюблена? — запитуємо майстриню.

— Так, є, — відповідає Анна. — Орхідея. Бо насичені кольори і вона гарна.

Це вже не перша виставка її робіт. Свої вироби вона демонструвала і у Центрі дитячої та юнацької творчості, і в Музеї історії міста. А ще щороку вона їздить на конкурс «Повір у себе» до Вінниці і завжди займає призові місця.

— Пам’ятаю, ми вперше поїхали. Було 158 дітей. Зараз нас міська рада відправляє. Автобуси дають. А ми тоді їхали перший раз в нікуди, — розповідає мама Ані. — Ми приїхали, маленька кімнатка, а цих дітей! І у всіх різні діагнози. Аж серце кров’ю обливається. І між цими дітьми виставлені роботи. Ми сіли із Світланою Олександрівною. Кажу, Світлано, хоч би що-небудь їй дали. Це ж діти, вони всі чекають нагороду. І як стали вже називати, підійшла номінація «Природні матеріали». Наша Аня перше місце зайняла. Тоді таке щастя було!

Нинішню виставку, яка відбулася 27 листопада, приурочили до Всесвітнього дня людей з інвалідністю. У гості запросили учнів школи №2 та відвідувачів Міського територіального центру.

Роботи Анни Попович зачарували присутніх.

— Картини у неї всі проникнуті теплом, душевністю, — ділиться враженнями Лариса Казмірчук, організаторка. — У неї майже немає чорного кольору. Вони всі радісні, щасливі. Тому що Аня щаслива людина. Вона не думає про погане. Вона просто така, яка вона є. Вона чуйна. Наскільки я знаю, в Анічки є сусід, який погано бачить. Вона підігріває йому їжу, годує.

— Кожна ваша робота просто унікальна, особлива, фантастична, — каже Кирило Сабадаш, учень школи №2. — І ми дякуємо вам, що сьогодні у нас з’явився такий шанс. Ви навчили нас чогось світлого і доброго.

Анну привітала також Ольга Дацюк, директор Міського терцентру

А Лідію Барсук настільки переповнювали емоції, що вона вирішила заспівати для нашої майстрині пісню.

— Хочеться плакати від радості, від того, що отримуєш задоволення, — каже Лідія. — Така розумна, хороша, здібна дитина. Я у захваті. Певно, ніхто не плакав, одна я. Найбільше подобається Ісус Христос, ікона вишита.

Роботи Анни Попович просякнуті теплом і добротою. Тим, чого нам так не вистачає у буденному житті. Часом кажуть, що річ, виготовлена руками, вбирає енергетику і настрій її творця. Певно, саме тому усі вироби Ані такі позитивні.

Слідкуйте за новинами Козятина у Facebook, Telegram та Instagram.

Коментарі
Найчастіше Найчастіше
Новини за сьогодні
Новини Козятина за сьогодні
keyboard_arrow_up