Ліквідатор першої категорії Ніна Петрик: «Що було в Чорнобилі, переказати не можна»

Ліквідатор першої категорії Ніна Петрик: «Що було в Чорнобилі, переказати не можна»
Ніна Петрик (59) ліквідатор першої категорії. У свої 26 років вона допомагала гасити пожежу на атомній станції

Минає 33 роки. Наслідки трагедії, яка сталася 26 квітня 1986 року, ще відчуватиме не одне покоління українців. Згадати, як це було, ми попросили розповісти ліквідатора першої категорії Ніну Петрик. Вона з перших днів аварії на ЧАЕС трудилася у складі місцевого загону ліквідаторів

«Що було в Чорнобилі, переказати не можна»

– Як ви потрапили в загін ліквідаторів?

– Трагедія сталася з суботи на неділю. У понеділок я пішла на роботу на комбінат, де працювала кравцем. Але на роботу так і не потрапила, бо був даний наказ їхати на піщаний кар’єр і збирати у мішки пісок. Ми, жінки, пісок набирали в мішки, а чоловіча частина нашого загону цей пісок вантажили на машину. Везли його на станцію Лелів. Там стояли вертольоти, які мішками з піском засипали реактор, з якого виривалися язики полум’я 200 метрів заввишки. І так це було з трьох годин ранку до 15-ї години.

У перші дні не було над нами ніякого накриття. На дворі спека, а ми цілий день пили воду, бо в горлі першило. На губах шкіра ніби-то обвітрилась. Нам сказали, що все буде добре. Засиплемо реактор і на 1 Травня підемо на демонстрацію. Нас завірили, що пісок будь-які пожежі гасить. І ми так працювали, поки не евакуювали місто Прип’ять. Тоді як місто Чорнобиль евакуювали на другий день, а Чорнобильський район евакуювали через тиждень.

– А який вам видавали спецодяг?

– Нічого не давали. Навіть ніхто не знав, що потрібно голову покрити якоюсь косинкою. А тоді була вітряна погода. Вітер піднімав стовпи піщаного пилу та осипався той пил на голови ліквідаторів. Тільки ми цього не знали, що це позначиться на нашому здоров’ї.

– Скільки у вашому загоні було дозиметрів чи дозиметристів?

– У нас не було ні дозиметрів, ні дозиметриста. Це вже потім почали говорити, що є витік радіації. Спочатку ми не знали, що воно таке. Уже потім казали, потрібно мати спецодяг і дозиметр. А коли нас евакуювали, то по дорозі на Київ ми проходили обстеження, де були санітарні пости. Ми виходили з автобусів і наш одяг перевіряли дозиметром. Сказали, що всю одежу потрібно знімати та надягати халати.

Тепер маю хворобу після ліквідації (пухлина головного мозку - авт.). Уже перенесла три операції. Мій чоловік у той злощасний день працював на заправці, що за 300 метрів від реактора, але вже 21 рік, як він помер. Так залишилася сама з донькою.

– Скільки дочці?

– Дочці 35. Маю двох онуків. Уже багато років живемо в Козятині. Родичів у нас тут немає нікого. Сюди нас привезли. Ще чекали, поки буде квартира.

– А скільки чекали квартиру?

– Це трапилось у квітні, а в листопаді дали квартиру. Поки не було квартири, ми жили у мами, яка була евакуйована у Бердянський район, що в Запорізькій області. А як була готова квартира, то отримали ордер і переїхали в Козятин.

– А як були в Чорнобилі, скільки тривала зміна?

– Розумієте, ніхто не знав, що потрібно мінятися. Ми цього не знали. Звичайно, хто знав, що таке радіація, то до Києва добиралися автобусами, мопедами, чим попало. Це було страшне. Як стали люди виїжджати з Чорнобиля, ми ж робили на роботі, то Чорнобиль став чорним. Приїхали багато військових, міліції було повно. Чорнобиль став сірим. Це було на моїх очах. По ближніх селах люди здавали худобу, то корови ревли й плакали. У душі осталася така страшна трагедія, що не передати словами.

– Яка допомога є по ліках?

– На дешеві лікар виписує безкоштовні рецепти. Коштовне лікування за свої гроші. У мене варикозне розширення вен, то виписують гель для ніг. Він 40 гривень.

– А яку допомогу дає організація Союз Чорнобиль?

– Як я лежала в лікарні. Кожен рік я їду в Київ на томографію голови. Зараз вона вже коштує до тисячі, а тоді вона коштувала 800 гривень. То я приїжджаю, пишу заяву на ім’я голови “Чорнобиля” і мені дають 300 гривень допомоги. До нинішнього міського голови я жодного разу не ходила, не просила. Раніше, коли була прооперована, то був міським головою Висоцький. Він надав допомогу, і ще принесли картоплі, олію, цукру. Операція була важкою, навіть чорнобильці написали заяву за мене. А більше не зверталася. Знаєте, якось соромно. Кожному не поясниш, що інвалід II групи, подумають - молода здорова і допомогу хоче.

– На річницю Чорнобильської трагедії, який захід будете проводити?

– Зберемося 26 квітня о 10 годині у залі Козятинської РДА і проведемо пам’ятні заходи.

 Ніна Петрик (59) ліквідатор першої категорії. У свої 26 років вона допомагала гасити пожежу на атомній станції

 

Коментарі
Найчастіше Найчастіше
Новини за сьогодні

Новини Козятина за сьогодні

keyboard_arrow_up