Перша школа відсвяткувала ювілей

Олена Удвуд

Спеціалізованій школі № 1 нещодавно виповнилося 85 років.
Якою вона була і якою стала, чому це — храм науки у буквальному сенсі і що спільного у неї з Вінницьким медуніверситетом?
Розповідаємо цікаві факти про минуле школи

Школа № 1 існує у Козятині з 1936 року. Її навчальний корпус складається з двох частин — центральної, старішої і бічних крил, які добудували значно пізніше.

— Мене як директора завжди цікавило питання, хто її поштукатурив, тому що постійно сипався фасад, відпадала ця штукатурка, — розповідає Раїса Юр-Кирилюк, яка протягом 20 років очолювала навчальний заклад і вивчала його історію. — Коли я почала досліджувати історію школи, то виявилося, що вона була побудована з матеріалів костелу.

Костел розташувався на нинішній вулиці Незалежності. На тому місці сьогодні стоїть будівля пошти. Проіснував він зовсім недовго — трохи більше 10 років. Більшовики, які прийшли до влади, частину релігійних споруд перетворювали на склади, клуби чи будинки піонерів, інша частина підлягала знищенню. Саме це і сталося з костелом — його підірвали вибухівкою, а будматеріали, які залишилися, використали при будівництві школи № 1. Ось чому її можна вважати храмом науки в прямому сенсі слова.

Відео дня

Будівництво планували завершити до початку 1936–37 навчального року, але не встигли. Тому школа відкрилася не 1 вересня, а перед новорічними святами. На той час вона називалася «новобудова».

Був свій швейцар

За 85 років свого існування школа № 1 змінила 9 директорів. Першим очільником став Іван Суд-Злочевський, родом з Кременця, що на Тернопільщині. Він пропрацював на посаді директора майже 10 років, а його дружина викладала тут математику.

На той час школа була восьмирічною і навчалися тут 285 учнів. Це були діти не лише з Козятина, а й Махаринець, Непедівки та Іванківець. Найбільшим був перший клас — тут було 32 учні.

— Коли ми святкували 70-річний ювілей, перед цим зі мною зв’язалася наша випускниця Олена Блажко, яка у 1936 році була однією з тих 32 учнів, хто пішов у перший клас, — каже Раїса Юр-Кирилюк. — Пізніше вона закінчила філологічний факультет і працювала вчителькою російської мови і літератури в Кременці, звідки був сам директор школи. Вона була особисто знайома з його донькою Олею і коли ми готувалися до 70-річчя школи, ми запросили її до себе в гості. Вона зв’язалася з дочкою Суд-Злочевського і з домашнього архіву Ольги нам прислала дуже багато матеріалів. Там були і свідоцтва дітей, і фотографії з сімейного альбому і дітей, і самого директора.

Спочатку в школі працювало 16 вчителів. Окрім педагогів, тут були ще завгосп, секретар, бібліотекар, сторож, кочегар, три прибиральниці і навіть швейцар. На подвір’ї школи розташовувався будинок, де мешкали вчителі і директор. Щоправда, достеменно невідомо, чи це була окрема будівля, чи це була частина навчального корпусу. Перші два поверхи старої частини навчального закладу займали класні кімнати, серед яких військовий кабінет, актова зала, учительська та кабінет директора. На третьому поверсі були бібліотека, кабінети фізики і хімії. Додамо, що зараз бібліотека розміщується на другому поверсі, а кабінет хімії — на першому.

Готували медичних сестер

У передвоєнні роки у школі № 1 навчали не лише грамоти. Тут можна було опанувати медицину, адже при навчальному закладі працювали медичні курси. На той час вивченню військової справи і медицини взагалі приділяли особливу увагу — усі дівчата навчалися елементарним навичкам надання першої медичної допомоги. Крім того, як учні, так і учениці вчилися стріляти й одягати протигаз.

Приблизно у той період школа № 1 змінила й свою назву.

— Мене як директора і дослідника історії школи дуже цікавило, в якому ж році нашій школі було присвоєне ім’я Шевченка, — продовжує Юр-Кирилюк. — Я навіть робила офіційний запит, але, на жаль, відповіді не отримала. В архівах школи знайшла журнал 1947 року, там уже школа була імені Шевченка. Потім в одній з газет я знайшла, що в 1939 році школі було присвоєно ім’я Тараса Шевченка. Але це неофіційна інформація. До речі, у Вінницькій області дві таких школи — одна вінницька, інша наша.

Перерва в навчанні

Протягом декількох років школа № 1 не функціонувала як навчальний заклад. Цей період припадає на Другу світову війну. Коли у 1941 році Козятин окупували німецькі війська, у приміщенні школи № 1 облаштували гебітскомісаріат — орган місцевого управління при німцях.

— Я багато спілкувалася з випускниками школи, мешканцями міста, старожилами, вони розповідали, що на фасаді школи над входом у верхній ніші була німецька свастика, — каже Юр-Кирилюк. — Після війни її заштукатурили, але довгий час вона проглядалася. У 2006 році, коли ми робили капітальний ремонт фасаду школи, я попросила, щоб будівельники акуратно зняли верхній шар штукатурки і ми знайшли ту свастику. Хрест був збитий, а основа — поштукатурена.

Із декількох класів на першому поверсі німці зробили конюшні, частину приміщення перетворили на біржу праці. Звідси молодих козятинчан і мешканців навколишніх сіл відправляли на примусові роботи до Німеччини.

— Ярослав Сиваківський із Сокільця на пенсії працював у нас в школі сторожем, він написав дуже гарну статтю колись у газету, що у нього було три зустрічі з першою школою, — продовжує Раїса Юр-Кирилюк. — Перша зустріч відбулася у нього, коли він, будучи ще учнем, приїжджав сюди на спортивні змагання, а друга зустріч 1943 року. Ось як він її описував: «Теплого літнього ранку нас на підводах у супроводі поліцаїв привозять до школи. Там не чути дитячого галасу. Похмурою видається будівля. Вишикували нас по двоє, обшукали, забрали все краще та їстівне. Загнали в кімнати, розмістили як оселедців в бочці. Духота. Ні води, ні їжі. Посеред ночі почувся крик, вигуки, гавкіт псів. Двері відчинилися. Нас вигнали на вулицю і на коню ми попрямували на товарну станцію. Там біля товарняка нас вранці було близько 400. Мені пощастило уникнути неволі, але перебування в гебітскомісаріаті в ту зловісну ніч закарбувалося на все життя».

Робили букварі з мішків

У 1944 році почалася нова сторінка в історії школи. Місто поверталося до мирного життя, вчителі разом з учнями взялися приводити навчальний заклад до ладу, який після війни був у жахливому стані. Наводимо цитату зі спогадів Олени Блажко, яку нам зачитала Раїса Юр-Кирилюк:

«Це була не школа, а жах. Класи перегороджені на кімнати-кабінети, в деяких стіни були в крові. Все побито, знищено. На дверях ми побачили оголошення: «Хто має бажання допомогти відбудовувати школу — приходьте». Із вчителькою російської мови та літератури Емілією Ромашевською ми почали готувати клас: розбили перегородку в кімнаті, відремонтували вікна, все чистили, зробили з дощок довгий стіл, поставили лавки. Ця кімната і стала моїм шостим класом, а в ньому було всього 7 учнів. Було в нас по дві книжки з предмету на клас. А для першокласників, яких доручили нашій дорогій Ользі Митрофанівні, на її прохання ми з Галею, однокласницею робили букварі. Папір був із мішків для сухарів, які нам дали на хлібзаводі. Галя малювала, а я писала. Важкі були часи. Чорнила робили з бузини. Але, незважаючи на всі труднощі, діти вчилися добре. Класні кімнати опалювалися буржуйками, сидіти в класі було неможливо, бо виїдало очі, тепла було мало. Важко було і з харчами. Вчителі та учні безкоштовно одержували пайок — 50 грам хліба та ложечку цукру. Перед новорічними святами дістали цукор, дріжджі, маргарин, а на млині — мішок борошна. Цілу ніч виготовляли короваї та булочки — такі були новорічні подарунки для вихованців школи».

Виросла більш ніж вдвічі

Через рік після звільнення Козятина від німців Іван Суд-Злочевський повернувся до рідного Кременця. Тоді школа № 1 вперше змінила очільника. Новим директором тимчасово призначили вчительку російської мови та літератури Емілію Ромашевську, яка працювала від самого початку існування школи.

У 1948 році директором став Василь Шубравський, відома в наукових колах людина. Він став доктором філологічних наук і вивчав творчість Тараса Шевченка. Згодом навчальний заклад очолив Давид Керзнерман. Саме за його керівництва корпус школи виріс більш ніж удвічі — до центральної частини добудували два крила. Роботи почалися у 1963-му і тривали протягом двох років. Добудована школа була розрахована вже на 1000 учнів, втім її відвідувало більше дітей. Тому ще з часів Радянського Союзу у школі № 1 навчання велося у дві зміни.

У 1968-му школу очолив Володимир Подрез. Пізніше він стане першим директором наймолодшої козятинської школи — № 4, що зараз функціонує як ліцей.

Наприкінці 80-их директором став Борис Павлюк. Учнів трохи поменшало. Якщо на початку 80-их школа була переповнена — понад півтори тисячі дітей, у класах по 40 учнів, то під кінець десятиліття кількість дітей зменшилася, тому що відкрили школу № 4 і частина перейшла туди.

— У 80-их при школі працював театр, — продовжує Раїса Юр-Кирилюк. — У 1983 році організатором позакласної та позашкільної роботи (зараз ця посада називається заступник з виховної роботи) була Олена Касаткіна. Під її керівництвом створюється козятинський молодіжний агіттеатр, так званий МКАТ. Виступи МКАТу мали шалений успіх не тільки в місті, а й далеко за його межами. Театрали неодноразово були переможцями конкурсів.

Наші часи

У 1996 році школу № 1 очолив Володимир Ковальчук. У 2001 році директором призначили Раїсу Юр-Кирилюк, а з 2021 року навчальним закладом керує Оксана Кухар.

За останні 30 років у школі багато змінилося. У 2006-му навчальний заклад став лауреатом всеукраїнського конкурсу «Сто кращих шкіл України» у номінації «Школа успіху». У 2007 році вона змінила свій статус — стала спеціалізованою школою № 1 із поглибленим вивченням фізики і математики. У той період змінився і зовнішній вигляд — провели капітальний ремонт фасаду центральної частини будівлі.