Шахи не для жінок? Це неправда!

- Є в мене така мрія, - посміхається дівчина. Микола Боднар грає найсильніше з усіх, кого я знаю. І ось мрію у нього виграти. Все попереду. У мене ще недостатньо бази. Та коли буду вигравати у кандидатів в майстри спорту, ось тоді і готуватимуся до цієї зустрічі.
А нещодавно у турнірі до Дня міста ледь не обіграла Олександра Іонова, який став чемпіоном.
- Остання партія була на першому столі. Я мала можливість виграти, але не використала її. Було дуже прикро. Та потім подумала, що не востаннє граю і ще матиму можливість у нього виграти, - з упевненістю заявляє шахістка.
Знайомство з шахами відбулось у Олі ще в чотири роки.
- Мене навчив грати дідусь. Розказав як називаються фігури і як вони ходять. Повернулася я до шахів вже у шестирічному віці. Про них нагадала мама. Потім я записалася на шаховий гурток. А в дев'ять років вперше поїхала у Вінницю на змагання. Тоді у команді повинна була бути одна дівчина. З тих пір почала грати, займатися та брати участь у турнірах.
Поїздки на змагання тепер стали звичною справою для шахістки.
- Трохи важко, що майже немає вихідних. У суботу навчання в ліцеї, у неділю - змагання. А ще хочеться з друзями поспілкуватися, книжку почитати. Та коли маєш бажання, то усе встигаєш.
Із собою дівчина возить щасливий талісман.
- Це два кулончики, - розповідає Оля. - Один - камінчик у формі сердечка. Друг подарував. Інший - з написом на щастя. Придбала його під час однієї з поїздок. Вони завжди у мене в кишені, коли граю. А ще помітила, коли увечері напередодні змагань гарно проведу час із друзями, то ще краще зіграю.
Сьогодні дівчина - вихованка шахового гуртка "Шанс". Займається у тренера Віктора Бузька.
- Займаюся двічі на тиждень по дві години навіть влітку. Останній рік у ліцеї планую направити усі сили на навчання. Але що до шахів, то планую все ж таки виконати норму кандидата у майстри спорту.
Оліни суперники - часто першорозрядники та кандидати у майстри спорту. Серед них дорослі, досвідчені шахісти і юні, але не менш гідні, гравці.
- Немає різниці з ким грати, - говорить шахістка. - Я грала з шестирічним кандидатом у майстри спорту і це було дуже цікаво. Раніше після кожного програшу була істерика. Тепер більш взважено до всього ставлюсяся. Роблю висновки, аналізую помилки і намагаюся їх не повторювати.
Друзі ставляться до шахового захоплення Олі трохи з іронією. Ті, хто вперше знайомляться з дівчиною не вірять, що вона грає у шахи.
- Я дуже весела, компанійська людина, непосидюча та енергійна. Люблю прогулянки, спілкування з друзями. Коли вони чують, що граю у шахи, то не вірять. Існує такий стереотип, що у шахи грають "заучки". В уяві багатьох шахіст - обов'язково ботан в окулярах. Але насправді усе це не так. А нещодавно була така історія. Коли спілкувалася з друзями, один з них дістав шахову дошку і запропонував зіграти. Усі присутні казали, що в цього хлопця ніколи не виграю. Але я таки перемогла.
Найдовше непосидючій шахістці довелося висідити за шаховою дошкою дві з половиною години.
- Це було на одному з чемпіонатів області. Звичайно можна вставати, походити. Але коли встаєш, то втрачаєш концентрацію і відволікаєшся на інші партії. Разом з тим забуваєш, що хочеш зробити у своїй грі.
Погоджується дівчина з думкою про те, що схильність до гри у шахи можлива від природи.
_ Відчуваєш її, як потребу. Ось я відпочивала на морі і пообіцяла собі, ніяких шахів. Але не пройшло і кілька днів як вже грала із колегами по команді - Максимом Трайдакалом та Олексієм Довматом.
Шахи - не єдине захоплення Ольги Хоменко.
- Я граю у футбол, волейбол, баскетбол. Граю в усе і не можу виділити щось окремо. Все подобається. На місці сиджу, тільки, коли граю в шахи, - посміхається шахістка.

Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.