Відомі козятинські будинки: Чехословацький, Уманський та Грека

• Чимало будинків у нашому місті мають назви.  Наприклад, Деповський, Маслозаводський чи Афганський.

• Розповімо вам про три таких будинки.  Кажуть, один із них коштував дуже дорого. Інший належав пекарю.  На місці третього був будинок, де мешкали борці за справедливі умови праці.

У східній частині міста, що в народі більше відома як «та сторона», на вулиці Васьковського розташований старовинний будинок з червоної цегли. Імовірно ця двоповерхівка — ровесник локомотивного депо, що функціонує з 1870-го року. А, значить, один із найстаріших будинків міста.

На старовинній карті Козятина, де видно, як почало забудовуватися місто, позначений квадрат у районі вулиць Васьковського та 9-січня. Саме у цьому квадраті розташована двоповерхівка, про яку йде мова. Тож будинок дійсно дуже старий. Мешканець цієї двоповерхівки розповідав нам, що ніби-то коли робили фундамент, платили золотими монетами.

Цей житловий будинок на Васьковського, 21 у народі називають «Уманським». Серед його мешканців та більшості козятинчан побутує думка, що колись тут був вокзал уманського напрямку. Саме звідти й походить народна назва цього будинку. Ніби за будинком проходили колії Уманської залізничної гілки, яку будували для того, щоб вивозити цукор з цукрового заводу у Махаринцях.

Розвінчаний міф

Якщо колії колись і були тут, то від них вже й сліду не лишилося. Хоча Уманська гілка залізниці колись існувала. Принаймні про це написано в «Ілюстрованому путівнику Південно-західної залізниці».

«Уманська гілка починається біля станції Козятин, перетинає Бердичівський і Липовецький повіти Київської губернії, на 127 верстві вступає в Подільську губернію (…). Район цієї гілки відрізняється надзвичайною родючістю, тут зосереджено цукрове і достатньо розвинене борошномельне виробництво», — йдеться у путівнику за 1898 рік.

Із інформації, наведеної у цій книзі, дізнаємося і час побудови цієї гілки. У путівнику зазначено, що залізницю на Умань звели у 1890 році. Але спочатку проклали колію, що сполучала Козятин і цукровий завод у Махаринцях. Було це між 1887-им і 1890-им роками, оскільки колію від Козятина до цукрового заводу почали зводити після будівництва Тростянецької гілки, яку взялися прокладати у 1887-мому.

Але те, що Уманська гілка дійсно існувала, не підтверджує той факт, що Уманський будинок був вокзалом. Це спростовує також історик Зоя Вільчинська. Попри те, що довгий час вважалося, що у Козятині було три будівлі вокзалу, Уманський будинок вокзалом ніколи не був.

Крім того, дослідниця історії знайшла спогади козятинчанина Михайла Скоробагатого, де він описував станцію Козятин у дореволюційний період. Скоробагатий стверджував, що Уманський будинок був звичайним житловим будинком навіть у дореволюційний період.

«Уманський великий будинок квартир на 16. Цей будинок для більш привілейованих осіб: касир-платник, піп та інші. Всюди пічне опалення, ніде не було водопроводу, ні ванної, ні санвузлів, і підсобних приміщень, окрім сараю», — йдеться у спогадах Скоробагатого.

За Уманським будинком дійсно є кілька сараїв. А ще у дворі багатоповерхівки туалет, яким колись користувалися мешканці.

«Чеський проект»

У центрі міста розташований будинок вже радянської доби. Це п’ятиповерхівка з білої цегли на Героїв Майдану, 13. Її звели у 70-их роках минулого століття.

У народі цей будинок прозвали Чехословацьким. І навіть ОСББ цієї багатоповерхівки називається «Чехословацький». А все тому, що цю п’ятиповерхівку будували за так званим чеським проектом.

У Радянському союзі було багато будинків-чешок. Хоча проекти цих багатоповерхівок не розроблялися у колишній Чехословаччині. За однією з версій, проект отримав таку назву від того, що чехів, які приїхали до Києва будувати пивний завод, поселили в одній з таких багатоповерхівок. І відтоді усі будинки такого типу стали називатись чеськими.

Більшість багатоквартирних будинків у Козятині на той час були хрущовками з невеликими одно та дво-кімнатними квартирами з крихітними кухнями. У деяких квартирах, до речі, навіть не було ванни, лише туалет. Натомість у новозбудованому Чехословацькому будинку були навіть чотирикімнатні квартири і централізоване опалення.

Житло тут давали не партійній еліті, а звичайним козятинчанам, які стояли на черзі: залізничникам, правоохоронцям, тощо.

Колись на місці цієї п’ятиповерхівки були одноповерхові житлові будинки. В одному з таких мешкали брати Валдаєви. Це залізничники, що організували у нашому місті страйк робітників депо. За це їх розстріляли жандарми. На Чехословацькому будинку і досі висить меморіальна дошка, що інформує про те, що колись на місці цієї багатоповерхівки був дім Валдаєвих.

Від булочної до «Фортуни»

На перехресті вулиць Грушевського та Пилипа Орлика розташована одноповерхова будівля дореволюційної доби. Вона якщо не старша за Уманський будинок, то, як мінімум, його ровесниця. У народі цю будівлю прозвали будинком Грека.

Колись тут мешкав годинниковий майстер. Він мав прізвисько Грек. Місцеві знали його як грецького підданого, саме тому й дали йому таке прізвисько. Якщо комусь треба було полагодити годинник, то казали «йди до Грека». Саме тому за будинком закріпилася ця назва.

У дореволюційну добу будівля належала родині Еміш’янців. Брати Давид та Микиртич Еміщ’янци були місцевими підприємцями. Вони мали у Козятині дві булочні. Одна з них і розташовувалася у будинку на розі Грушевського і Пилипа Орлика, які тоді носили назву Поштова та Велика.

До речі, прізвисько «Грек» мав саме один з роду Еміш’янців — Михайло, син Давида. Він народився у 1925 році. Мав дочку Катерину, 1960 року народження.

У радянські часи в цій будівлі було кілька магазинів. Крило на вулиці Грушевського займав господарський магазин, який місцеві називали залізним. Там продавалися різноманітні вироби з металу — відра, цвяхи, ланцюги.

На стику двох вулиць був подарунковий магазин. Тут продавали тканину та фурнітуру, а також набори для подарунків. Саме звідси магазин і отримав свою назву.

Одразу за подарунковим була кулінарія. Там продавалася їжа з ресторану «Козятин» — пельмені, вареники, тістечка.

Годинниковий майстер жив у крилі будинку, що на вулиці Пилипа Орлика.

Крім того, що Грек ремонтував годинники, він ще й був нелегальним ювелірним майстром — розширював обручки, ремонтував ланцюжки, ставив золоті зуби. Міська влада ніби-то орендувала у Михайла Еміш’янца приміщення під магазини. Хоча не виключено, що після революції більшу частину будинку могли у Грека просто відібрати.

Господарський магазин пропрацював до кінця 90-их, кулінарія пішла в небуття разом з рестораном «Козятин». Подарунковий теж закрився. Натомість наприкінці 90-их років там облаштували магазин «Фортуна», який функціонує і сьогодні.

Більше статей про історію Козятина читайте ТУТ

Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.