У Козятині людей, що померли від голоду, ховали у братській могилі на старому російському цвинтарі. Сьогодні на тому місці пам’ятний знак у формі хреста, де щороку у день пам’яті жертв голодоморів проводять богослужіння

• Четверта субота листопада — день вшанування пам’яті жертв голодоморів.
• Україна пережила їх чотири — у 20-их, 30-их і 40-их роках минулого століття, та найбільше життів забрав саме голод 1932–33.
• Не обійшов стороною він і Козятин.
• Що відбувалося у нашому місті в ті часи?

Передумовою до виникнення голодомору 1932–33 років стала чергова хвиля тотальної колективізації, яка почалася на початку 30-их років. Селян примушували вступати у колгоспи та радгоспи, а тих, хто відмовлявся, штрафували, конфісковуючи продукти харчування. Нерідко людину могли визнати куркулем лише через те, що вона жила у трохи більшому достатку, ніж її односельчани. У деяких випадках цілі сім’ї, яких визнали куркулями, виселяли до Сибіру. Їх відправляли залізничними ешелонами, зокрема і через наш Козятин. Ось що про це говорив працівник станції Козятин на прізвище Галяс, якому довелося бачити це все на власні очі:

«Радянська влада своїми міроприємствами загубила найкращих селян-хліборобів, даних людей назвали куркулями і вивезли на явну загибель. Подивіться, який плач стоїть по селах, забирають маленьких дітей і жінок цих куркулів і везуть також на смерть, ці невинні діти загинуть, адже вони босі та голі, що робиться, немає ніякої можливості утриматися від сліз. Плакати необхідно і все це потрібно занести в історію людського життя, що витворяла Радянська влада».

Це цитата з Національної книги пам’яті жертв голодомору 1932–33 років, де зібрані спогади очевидців, факти і документи про штучний голод, створений радянською владою, а також неповний список жертв.