За Грушевським нема кому подивитися

Дякую за ваш коментар. Нажаль не зможу вам допомогти з пропозицією відповідальної особи. З превеликим задоволенням я би теж зробив свій вклад у подібний проект. На мою думку, основна проблема полягає в тому, що переважна більшість громадян не вірять в те, що від них щось залежить і поводяться відповідно - пасивно. Але допоки люди не почнуть запитувати у влади, пропонувати свої варіанти розвитку міста, приймати активну участь в житті - влада ніколи кроку на зустріч до городян не зробить.

Ну ось, нас уже двоє. Якщо дійсно хочете залучитись, то дайте знати та у якій формі. З депутатом сам попробую визначитись, вибори йдуть скоро, захочуть замалюватись. А це і не погано, аби справу допомогли зробити. Все інше ніби і так, а ніби можна і по іншому. І владу чубити треба, вона ж ніби для нас, і самим не спати.  В палісаднику та парадному ми ж маємо порядок тримати, то що ж, і тут у себе не віримо чи лінуємось?

Стосовно допомоги: я зараз перебуваю більше ніж за 1000 км від Козятина, тому пропоную повернутись до цього питання навесні. Якщо на той час буду в місті - радо долучуся до цього проекту. Глибоко переконаний, що за цей час знайдеться багато охочих покращити рідне місто.

А пасивність можна відслідкувати навіть по матеріалам на цьому сайті: кілька сотень переглядів і кращому випадку 1-2 коментарі. Мені не завжди імпонує формат в якому працює редакція газети, мені не подобається те, що переважна більшість новин висвітлюється в негативнимо світлі. Але редакція в такий спосіб хоч якось намагається показати свою точку зору. Впевнений, конструктивна критика влади, конструктивна критика опозиції принесе свої плоди: влада повинна відчувати контроль з боку мешканців. А редакція газети теж не зможе відповідати погрозами та образами на критику їхніх статтей.

Редакція має "рити землю" не тільки у пошуках недоліків, хоч це і головне, але і шукати, показувати конструктив. Ще при цьому і важливо у якій манері іде дискусія. Ми хочемо самі себе облаяти, шукати ворогів чи зробити життя кращим? Хоробрість у здоланні ворога, а мудрість у тому, аби не наживати ворогів. Громада Козятина, то сімя, а у сімї всяке буває. І то останнє - воювати у сімї. А ми, українці, дуже легко скочуємося до "Кайдашевої сімї" і все "ріжемо ту грушу навпіл" та живемо від руїни до майдану.