Будинок, що на вулиці Васьковського 21, у народі зветься «Уманським». Це двоповерхова споруда з чотирма ризалітами (два на передньому і два на задньому фасаді), оздоблена фронтонами з вертикально висунутими частинами.

►Ризаліти, оздоблені розкріпованими фронтонами, є також і на задньому фасаді будинку

«Уманський» один із найстаріших будинків у місті. Це видно неозброєним оком. Варто лише поглянути на цеглу, з якої він зведений. Виникає думка, що він — ровесник водонапірної башти на території локомотивного депо. А вона, до речі, споруджена у 1871 році, про що вказано на сайті Музею історії міста.

Перед входом до першого під’їзду ми зустріли двох його мешканців. Запитали, чи можуть вони нам щось розповісти про будинок.

— Я навіть не знаю, що вам відповісти. Я тут сам лише два роки живу, — сказав нам один із них.

— Пізно ви прийшли до нас. Померла та людина, яка про нього багато знала. Старожилів тут немає. Всі пішли вже. Вони знали дуже багато деталей. Могли б вам годинами розповідати, — каже його сусід.

Він відмовився назвати своє ім’я, проте розповів багато цікавого про свій будинок.

— Тут раніше жило багато людей, — каже чоловік. — У квартирі могло жити по 7–8 сімей, як у комуналці. І вже потім роздали квартири у 50-х роках.

Прохолодно без кондиціонера

За словами нашого співрозмовника, товщина стін у будинку 80 сантиметрів. Висота від підлоги до стелі майже 4 метри. Стіни заходять у землю на глибину 80 сантиметрів. Завдяки спеціальним конструкціям влітку у приміщенні прохолодно, а взимку тримається тепло.

— У стінах спеціальні повітропроводи, — продовжує мешканець будинку. — Заходять вони в підлогу, а виходять на той бік. З того боку заходять в будинок і виходять зверху вже тут. Нам тут кондиціонери не треба ставити. 21 градус тримає постійно. Взимку тепліше, ніж в інших будинках. Золотом платили, коли робили фундамент. Кожен камінь оброблявся вручну.

►Квадратні отвори у стінах — повітропроводи. Завдяки ним улітку зберігається прохолода

Коли споруду звели, водопроводу і каналізації тут не було. На подвір’ї праворуч від другого під’їзду був туалет. Він і досі зберігся, хоча вже потроху руйнується. За словами нашого співрозмовника, колись у будинку була лазня. Люди ходили митися на другий поверх другого під’їзду.

Тут жив конструктор «Катюші»

— Потрапила бомба з того боку в будівлю, — каже козятинчанин. — Під час Другої світової. Розбомбили гаражі наші і сараї, які в рядок йдуть за будинком. З того боку впала бомба і розвалила частину будинку. Але не так категорично, щоб неможливо було відремонтувати. Під час війни в садку були окопи. Землі тут немає. Тут все перебите.

►Бомба впала на задньому дворі. Вибуховою хвилею зруйнувало частину будинку

На одній з бічних стін будівлі ми побачили сліди від куль. Мабуть, вони теж залишилися з часів Другої світової.

Є ще одна деталь, яка стосується того періоду. На фасаді біля першого під’їзду висить меморіальна дошка. На ній напис «В цьому будинку проживав один із творців «Катюші», член-кореспондент АН СРСР, Герой соціалістичної праці Костиков Андрій Григорович (1899–1950)».

На сайті «Вікіпедії» теж вказано, що вчений народився у Козятині. Хоча зареєстрований був у селі Бистроє, нині Боровенськ Калузької області. Прожив із батьками в «Уманському будинку» Костиков не довго.

— Костіков тут проживав, чи народився, — розповідає наш співрозмовник. — З одного боку добре до нього ставимося, а з іншого ні.

— Чому? — запитуємо його.

— Перегляньте фільм «Корольов». Наче як Костіков хотів у Житомирі забрати квартиру у Корольова.

У наукових колах ставлення до вченого теж не однозначне. Як вказано на сайті «Вікіпедії», на думку деяких істориків та працівників ракетно-космічної галузі, Костиков робив неправдиві доноси на своїх колег і присвоїв собі авторство розробки реактивного міномету «Катюша».

ОСББ їм не вигідне

У будинку одно- та двокімнатні квартири. Є ще дві невеликі службові квартири для працівників локомотивного депо. Площі не так багато, тому мешканці робили прибудови.

— І я добудувався, — розповідає наш співрозмовник. — Я був у Латвії. Там дуже багато фігур таких у будинках. І я вирішив собі таке зробити, щоб було гарно. Так будували і в Німеччині дуже багато. І у нас навпроти парку. Бачили, як фігури викладені, як гарно виглядає?

Об’єднання співвласників багатоквартирних будинків тут створювати не поспішають. Чоловік каже, їм це не вигідно. Бо мають проблеми із каналізацією.

— Багато хто може у нас не платити, — пояснює козятинчанин. — Тут стільки роботи! Каналізація у нас просто вирита. Вона як забивається, хто туди полізе? Немає кому. Ремонт тут робили сяке-таке, побілили, пофарбували. Це було двічі — у 53-му і років 7–8 тому.

Поміняли дах

Чоловік живе у цьому будинку вже двадцять років. Каже, було б добре, якби тут зробили косметичний ремонт: пошпаклювали і пофарбували. За його словами, капітальний ремонт тут ніколи не робили. Лише поміняли дах. Хоча для цього довелося пожертвувати клумбою.

— Коли приїжджали міняти дах, затоптали ялівець, — продовжує козятинчанин. — Я його привіз із Криму. Дуже шкода. Тут дуже рідко що приймається. А так я все саджу тут. Дерева. Яблуню посадив. Я щороку тут саджаю. Кущі я привіз із Криму. Їх спеціально там висаджували, щоб на колії не задувався пісок. Я по шматочку, по корінчику привіз і вивів. Єдине, що стример мій виявився непридатним для цього. Слабенький, щоб їх стригти.

Чоловік каже, що жити йому тут добре. Бо і до центру міста не далеко, і на вокзал довго не треба йти.

— Хороший будинок. Класно в ньому, — підсумував мешканець Уманського будинку. — Тут добре, зелено. Багато місця. Можна вийти, кави попити. У кожного грядочка маленька. Тут і карасів можна закоптити. Ми тут всі одне одного знаємо. Дівчата наші тут все прибирають самі, і стрижемо самі.

Чи був тут вокзал?

— Чому ваш будинок назвали «Уманським»? — запитуємо співрозмовника.

— Бо тут вокзал на Умань був, — відповідає чоловік. — Тут була гілка, йшла поруч вузькоколійка. Її будували пани, щоб вивозити цукор. Ці обидва вокзали (Уманський будинок і вокзал станції Козятин — прим. авт.) побудовані одним архітектором за одним проектом. Одночасно вони будувалися. Я не знаю, якого року наш будинок. Скільки вокзалу, стільки і нашому.

— А де тоді залізниця проходила, якщо тут був вокзал? — питаємо ми.

— Тут рейки були від цієї вузькоколійки, — каже козятинчанин і показує рукою на грядку. — Вона йшла вздовж. Що з нею трапилося, я не знаю. Розібрали, чи що. Туди ж пішла 1520, а це 1440 відстань між рейками. Це за царя їм треба була вузька колія, щоб цукор у Європу вивозити.

Дійсно існує гіпотеза про те, що тут був вокзал Уманського напрямку. Проте історик Зоя Вільчинська вважає, що Уманський будинок вокзалом не був. У № 28 ми публікували інтерв’ю із дослідницею. Ось що вона сказала з цього приводу:

«Історично вважалося, що їх (вокзалів — прим. авт.) було три — перший на Винниченка, Уманський і пасажирський. Але коли я дослідила, виявилося, що у нас ніколи не було Уманського вокзалу. Він не міг існувати. У дореволюційному довіднику допущена помилка. Там написано, що у 1883 році уманська гілка вже була побудована. Насправді тоді була тільки розвідка. Лише починали зв’язувати Козятин зі сходом. Бо було важливо перевозити цукрову сировину вглиб імперії».

Стосовно того, що будівлю вокзалу і Уманський будинок зводив один архітектор, Олександр Кобелєв, точних даних ми не маємо. Але можливо саме так і було.

Відомо, що Олександр Кобелєв окрім вокзалу побудував у Козятині житлові будинки, водонапірну башту, паровозне депо та споруди для електричних машин.

У столиці серед споруд, зведених архітектором, була Хіміко-технічна лабораторія. Вона розташована у Солом’янському районі Києва. Історично та місцевість носила назву Залізнична колонія.

►Будівля хіміко-технічної лабораторії у Києві, яку спорудив Олександр Кобелєв. Джерело: Звід пам’яток історії та архітектури

Оформлення фасаду цієї споруди, яка є пам’яткою архітектури, чимось нагадує наш Уманський будинок.