Козятинський танк та «победобесіє»

Я трохи у курсі цієї історії, тому зауважив, що встановлений у Козятині танк взагалі ніякого стосунку не має не тільки до визволителів міста, а взагалі до останньої світової війни. Мене одразу накрили, як то кажуть, «мокрим рядном». Я промовчав, розуміючи, що не час і не місце для сварки. Але надалі, розмовляючи із земляками, я зрозумів, що: по-перше — брехня по Козятину ходить. А по-друге,  дехто з нашої молоді взагалі переконані, що  встановлений у Козятині на перехресті вулиць Куликівського і Незалежності танк першим увірвався до нашого міста при його звільненні (!). Тому мушу дещо пояснити у міру своїх знань і можливостей.

Встановлений у Козятині танк ІС-3 вперше вийшов з воріт заводу у травні 1945 року і з зрозумілих причин брати участі у боях фізично не міг, а тим більше визволяти Козятин. Та танки марки “Іосіф Сталін третьої модифікації” таки встигли повоювати… Саме ними у 1956 році давили жінок і дітей у Будапешті, коли Угорщина намагалась вирватись з соціалістичного раю.

От таке вам, дорогі земляки, втулили на постамент, аби ви гордились! А ви говорите: «Какая разница!»? Різниця у тому, що людину, котра не знає своєї історії, дуже просто збити на манівці всіляким пройдисвітам і заставити її вірити у хибні ідеї і молитися фальшивим божкам. Тому і говорять, що той, хто не знає минулого, не має майбутнього. І поки для вас не буде різниці, у що і як вірити, нічого у цій країні не зміниться.

На мою думку, цей танк став  монументом завдяки тому, що комусь у козятинському РК КПУ заманулося мати свій танк. Ну, як у багатьох радянських містах. А так як нічого нормального на роль монументу не знайшли, то поставили, що було під рукою. Мало того. Дітям по школах почали розповідати, що саме цей танк першим увірвався в Козятин!

Я свого часу по роботі проїхав багатьма містами СРСР. Бачив багато танків на постаментах. Але такого маразму, як у Козятині не бачив ніде!

Звісно, ніхто не перевіряє, чи справді танк, що стоїть біля залізничного вокзалу у Бердичеві, першим увірвався у місто, але принаймні ні у кого не виникає сумніву, що цей танк справді воював з фашистами. От так цей танк і стоїть.

Хто знає, той сміється, або плюється, а хтось і досі вірить у байку. А більшості просто «какая разніца!» Можна було б і з покрівельної бляхи вирубати однак «какая разница!»

Але, завдяки «братам-сусідам», почалась в Україні нова війна і почався волонтерський рух, і почали волонтери думати, як фронту допомогти. От тоді і зародилась у гарненьких голівках дівчаток-волонтерок думка  відремонтувати танк і відправити його на фронт. А коли стало зрозуміло, що це не реально, то хотіли  просто здати його на брухт, на виручені кошти купити те, що необхідно для фронту. А замість танка встановити обеліск воїнам-визволителям від вдячних козятинців. На мою думку, це аж ніяк не образило б пам'ять про визволителів.

Але коли порахували, скільки буде коштувати втілення такої ідеї у життя, то зрозуміли, що воно того не варте і від ідеї відмовились. От і усе!

При чому тут: «забувають, не поважають, викривляють історію» і таке інше? Як на мене, то саме цей танк і є символом брехні і викривлення справжньої історії. Це моя особиста думка і я маю на неї право. До вшанування визволителів Козятина, а тим більше до вшанування всіх загиблих у війні вона аж ніяк не стосується.

Про пам'ять і вшанування

Прошу подумати про те, що ми здебільшого не знаємо, де і як гинули у тій війні наші пращури. Але, якщо вони загинули, коли їх з кавалком цегли гнали на кулемети або, коли гнали під дулами на мінні поля (а і перше, і друге мало місце масово), то як би вони поставилися до того, що сьогодні ви, користуючись їх ім’ям, так палко захищаєте символи тієї влади, котра по-звірячому позбавила їх життя?

В Україні сьогодні не існує притомних людей, які відмовляються вшановувати пам'ять тих, хто воював і тих, хто у війні загинув. Ну так нас виховували колись і так сьогодні виховують і влада, і церкви. Що б там хто не казав, а це таки правда! Це у нас у крові. Це святе. Бо війна торкнулась кожної родини. І, якщо ваші рідні не повернулися з війни, а мої повернулися, але з підірваним здоров’ям і пішли з життя завчасно, то це не означає, що мені ця втрата не болить.

Але існує велика армія тих, хто імітує непримиренну боротьбу з тими, хто “не вшановує і забуває”. За це їм добре платять вороги України. Тому не потрапляйте під їх вплив і не шукайте зради там, де її немає і бути не може. І не плутайте пам'ять і вшанування з победобесієм.

P.S. А ще козятинці, уявіть,  якою буде реакція венгрів, які приїдуть з будь-якою місією до Козятина? Чи приємно їм буде тут зустріти танк-вбивцю їх народу?

Едуард БУРОВСЬКИЙ

Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.