«Наш син став прикладом для мене» – батько про Богдана Іщука

• На початку минулого тижня ми провели в останню дорогу Героя Богдана Іщука. Він прожив зовсім мало, та встиг стати прикладом для багатьох. Ми поговорили з його  батьком та людьми, які його знали.

Народився Богдан Іщук 3 червня 2001 року. Першим його колективом був садочок № 4. Освіту здобув в школі № 2 нашого міста. Після школи вступив до залізничного училища, де успішно освоїв фах помічника машиніста тепловоза та електровоза. Паралельно набув кваліфікацію слюсаря рухомого складу. По завершенні навчання в липні 2020 року працював в локомотивному депо нашого міста та вступив на заочну форму навчання до Київського університету залізничного транспорту. В грудні цього ж року був призваний до лав Національної гвардії України

Служив у місті Слов’янську, там же прийняв присягу на вірність народу України. Після присяги був переведений в місто Рубіжне, де став старшим стрільцем першого патрульного взводу стрілецького батальйону.

За час служби стояв на захисті райадміністрацій міст Сєвєродонецька та Рубіжного. Війна застала героя України Богдана Іщука у містечку Рубіжне. Від її початку наш земляк весь час знаходився в зоні бойових дій. На зв’язок з батьками Богдан виходив дуже рідко, адже ворог не давав можливостей на перепочинок. Іноді  в Рубіжному не було зв’язку через пошкоджені авіацією противника вишки. Коли вдавалося додзвонитися до батьків, вони чули від сина:«Мама, тато, я живий і у мене все добре. Все буде добре, біля мене мої друзі.» Першого квітня під час чергового авіанальоту противника Богдан загинув.

Тиждень тому Богдана Іщука поховали на алеї слави. Пройшло зовсім мало часу, щоб однокласники Богдана та педагоги, які знали його, відійшли від пережитого. Кожен сказав, щось своє, а в душі у кожного була в пам’яті скорботна мелодія «Пливе кача» під час прощання з Богданом на площі. Саме шкільні друзі гвардійця, педагогічний колектив школи попросили побратимів Богдана пронести його на руках від площі до школи, де герой України навчався. В школі його знали, як борця за справедливість, до якого всі тягнулись. 

– Він був лідером в тому плані, що завжди заступався за інших незалежно то була дівчина, хлопець. В школі ми його знали, як сильного лідера, якось одна вчителька про Богдана сказала — він сильний тому, що добрий.

Директор залізничного училища заслужений працівник освіти України Андрій Стецюк каже: «Я на мітингу пам’яті доручив виступити класному керівнику Богдана. Я фізично не міг цього зробити, тому що стиснуло серце і накочувалися сльози. Зараз мені також важко говорити. Зрозумійте мене правильно. Чотири герої – це учні нашого училища. Усіх їх я пам’ятаю. Богдан був людиною майбутнього. Він об’єднував в собі багато цінних якостей. Він навчав хлопців боксу, хоча сам займався карате. Користувався великою повагою серед педагогічного колективу. » 

На похороні Богдана ми помітили, як поліцейський витер з лиця непрохану сльозу. Підійшли до Володимира, щоб він розповів, яким він знає сина свого колеги по службі Олега Іщука. 

— Що я можу вам сказати... Подивіться на батьків Богдана, його близьких, бабусю, тітку Галю, близьких, друзів, однокласників. Їхні серця обпалені болем втрати. Така сама втрата у кожного працівника поліції, – каже майор поліції Володимир Білоус. – Він часто приходив до нас у відділок, я називав своїм захисником. Завжди усміхнений, доброзичливий, справедливий. Ви навіть не уявляєте, яка для всього нашого відділку це втрата. Немає у відділку людини, якій Богдан не був другом.

Останній, з ким ми поспілкувалися, був батько героя Олег Іщук.

— Я думав, що про свого сина я знаю багато, – каже батько героя. – Але за цих пару днів я дізнався про нього більше, ніж знав до цього. Ми з дружиною ростили і виховували, щоб він мав гідне місце в суспільстві, тільки вийшло так, що він став прикладом для мене. Траурна процесія, яка розтягнулася на сотні метрів, те розмаїття живих квітів придумано не нами, батьками. То стільки у нього близьких людей і друзів.

Батько розповів, що Богдан – чемпіон Вінницької області з кіокушинкай карате. Займався в клубі «Панда». Служив спочатку у Слов’янську, після присяги став служити в Рубіжному. Рубіжне – це трохи менше місто від нашого. В кінці березня він дізнався, що на позиції за триста метрів від нього загинув його друг Артур Венжик. Їх родини довгий час у Козятині жили по сусідству.

Основним заняттям Богдана у мирному житті був спорт. І кожну вільну годину він проводив на стадіоні.

— Правда, коли Богдана перевели служити в Рубіжне, то командир батальйону вирішив у спортзалі провести ремонт за європейськими стандартами?

— Це правда, і все правда, що розповідали його побратими. Моя дружина якось у побратимів Богдана запитала, яким мій син був в армії? На нього можна було покластись? Вони розповіли, що Богдан був душею колективу. Він в кожному випадку намагався почути думку кожного і тоді приймати рішення. «Він був людяним та доброзичливим. У нього був лише один недолік. Після відбою він завжди починав розповідати цікаві історії. Робив це з почуттям гумору. Хлопців так смішив, що довго не могли заснути. – розповідали побратими мамі. – Його цікаві історії ми хотіли слухати до ранку. Тільки ранок починався з підйому і потрібно було нести службу. Іноді ми йому казали:« Іщук, май совість, завтра ранком треба вставати».

Фото зі сторінки Natalya Natalya Natalya

— Коли почалася війна, – каже батько героя, – в телефонній розмові ми сину казали: «Синок, ми знаємо, яким ми тебе виховали, одне з мамою просимо: бережи себе.». Востаннє, коли з ним говорили, син казав: «Папа, до мінометів і гармат ми вже звикли. Сильно дошкуляє ворожа авіація. Коли її немає, ми послаблюємо екіпірування, щоб трохи перевести подих. А взагалі все добре, їсти маємо. Більше Богдан на зв’язок не виходив.

«Залишила його речі, думала, так швидше прийде». Мама розповіла про Віталія Печенюка

«Вони прийняли перший удар». Про Героя з Козятина Дениса Прилуцького

Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.