Ну що, шановні, ось ми і відсвяткували День міста. Уперше від започаткування його відзначення – з порушенням традиційних термінів (до цього року свято проводили у вихідні між 7 і 13 липня: річниць присвоєння Козятину статусу міста в 1874 році та міста обласного значення у 2000 році). Чому нинішнє керівництво проігнорувало цю традицію, наразі невідомо. Найімовірніша версія – вигадати зайвий тиждень на підготовку, оскільки міські керманичі взагалі планували відмовитися від святкування і лише під натиском опозиційних депутатів «вивчили думку громади» і дали задній хід своїй нічим не виправданій ініціативі.
Згортання формату Дня міста до формального урочистого зібрання було б на руку Пузирю і Ко, і справа тут не у складності проведення свята. Врешті, за багато років «устаканився» традиційний набір заходів, від яких, як свідчить програма і 2016, і нинішнього року, навіть «новаторська» команда Пузиря не стала відмовлятися. Більше того, відійшли в історію роки, коли святкування Дня міста в Козятині відбувалося винятково за позабюджетні кошти – тепер ці видатки лягають на міський бюджет.
Соромно за місто перед делегаціями
Справа в іншому. Повномасштабне святкування – це приїзд офіційних делегацій, у т. ч. з-за кордону, представників обласного керівництва, численних гостей з інших населених пунктів. Вони свіжим оком оцінюють стан міста, порівнюють зі своїм, і це порівняння, навіть попри самовпевненість нашого мера, явно не на його користь.
У інших містах, починаючи з березня, стелилося дорожнє покриття, ремонтувалися тротуари. У багатьох містах і районних центрах відремонтовані центральні площі, на них з’явилися сучасні клумби і навіть фонтани. А у нас? Дороги – латка на латці, колір цих латок говорить про те, що навіть їм не більше кількох тижнів (ремонтувати дороги в цьому році почали наприкінці травня). Розмітка напівпрозора, як акварель, і то лише в центрі. Не дивно, що по Козятину роз’їжджають автівки саркастично налаштованих городян з наліпками на задньому склі: «Мер! Не латай дороги, краще залатай карман!»
Справжньою алеєю слави безгосподарності стали не прибрані навіть до Дня міста залишки зрізаних тополь на вулиці Куликівського. Це щось на кшталт: свати до хати, а в господині – відро з помиями на порозі. За площу Героїв Майдану теж соромно, але там хоч сцена і глядачі заховали подовбаний асфальт і вбогі клумби.
Не здивувало б, якби хтось із гостей, знаючи казкове, порівняно з періодом до 2015 року, наповнення місцевих бюджетів, підколов Пузиря: «Агов, колего, у тебе мораторій на покращення стану міста?» У нашого мера та його оточення на такі випадки заготовлений плач Ярославни: «Та я ж день і ніч про добробут громади дбаю, ось тільки кілька депутатів-опозиціонерів заважають, як танцюристові, самі знаєте що». Виправдання, погодьтеся, так собі. Хіба не критикують інших міських голів? Критикують. Але це не заважає їм вчасно розпочинати ремонт доріг, облагороджувати центральні площі своїх містечок тощо.
Ну що ж, незважаючи на недолугий замах міської влади на повноцінне проведення Дня міста, свято відбулося, і це добре. Такі події об’єднують громаду, гарно сприймаються містянами, привносять хоча б якийсь позитив у сіру повсякденність. Як уже стало звичним, усі медалі за його проведення замполіти від міськради повішають на вдячні за підлабузництво широкі груди Пузиря. Він вислуховуватиме компліменти і щиро віритиме, що якби не він, то й сонце не вставало б. Насправді, за свято потрібно подякувати безпосереднім організаторам і виконавцям. Особливе захоплення – трудовому подвигу простих працівників КП «Відродження», зусиллями яких місто хоча б трохи причепурилося.
Думки городян про якість організації Дня міста, як і буває в таких випадках, розділилися: комусь сподобалося, комусь – ні. Багато хто відмітив, що проведення основних заходів у попередні роки на стадіоні було зручнішим: більше місця, є можливість присісти. Батьки нарікали на непродуманість організації безкоштовних дитячих атракціонів.
Особисто мені не вистачило одного атракціону: з’єднати б паровозиком новенькі контейнери для сміття та прокатати в них мера і його команду. Поки що з профілактичною метою, аби затямили, що громада Козятина у своїй переважній більшості наразі визнає незаперечні успіхи теперішньої міської влади виключно в одному: видавати бажане за дійсне і годувати обіцянками.
Якщо так і продовжиться, то на наступний День міста варто запросити Руслану. Обіцяю від імені незалежно мислячої частини громади написати на честь нашого палко любимого мера текст пісні «Дикі танці на могилі наших сподівань».
Надежда Якимова
Надежда Якимова