Подружжя Жарських: 90+95

Про подружжя Жарських можна розповідати стільки, скільки вони живуть поруч. Костянтин Станіславович та Фріза Андріївна разом 62 роки! У 33 роки жінка стала опорою для Костянтина, коли у нього трапилась біда і він з чотирма маленькими дітьми залишився самотнім. Руку допомоги як дружина і майбутня матір дітям подала Фріза Андріївна.

— А що було робити? — каже вона в свої 95 років. — Як було такого красеня, яким був Костянтин в молоді роки, не покохати. А любиш чоловіка, любиш і його дітей. Якою була матір’ю, це вже питання до самих дітей. Я тільки знаю, що виросли вони достойними людьми. Ось недавно найменший, що працював машиністом на залізниці, пішов на заслужений відпочинок (на пенсію). Інші троє також на пенсії, вони працювали інженерами на підприємствах...

Більше нічого не хотіла розповідати пані Жарська.

— А що його розповідати - життя пройшло, а війну я взагалі згадувати не хочу, — каже вона.

Щоб повернути господиню до розмови, ми запитали її, звідки має таке рідкісне ім’я Фріза.

— Це старший брат мене так назвав, — розповіла Фріза Андріївна. — Коли я народилась, він бавився з маленькою дівчинкою, яку звали Фріза.  Те ім’я йому запало в душу. Прийшов до батьків, розповів, вони погодились. Так я стала Фрізою.

Пані Жарська жила в селі Глухівці. Отримала спеціальність. Працювала малярем-штукатуром в будівельній організації. Пропрацювала на підприємстві 55 років. Впевнена, що якби тепер були люди такі дружні, як тоді, можна було б і досі працювати. — На пенсію я пішла, коли вже була бригадиром штукатурів, — пригадує. — Головне в житті, це мати здоров’я. Як здоров’я є, то й працювати хочеться, як його немає, то й світ не милий.

Її чоловік 90-річний Костянтин Станіславович на своїй життєвій ниві бачив багато і багато чого встиг. За його словами, головне, що виростив разом з дружиною хороших дітей. Підлітком працював в селі. Потім пішов в армію, де й встиг з німцями повоювати. Після армії влаштувався працювати поїзним кондуктором. Пережив скорочення штату, після чого влаштувався працювати провідником пасажирських вагонів. Так на тій посаді доробив до пенсії. Коли колишній військовий і кадровий залізничник звільнявся з роботи, йому пропонували залишитись. Адже в ту пору в провідниках працювало багато молоді, які тільки починали свій життєвий шлях і з першими морозами звільнялися. Отож, досвідчених працівників адміністрація намагалася не відпускати. Та Костянтин Станіславович настояв на своєму і пішов на пенсію. Будучи активним пенсіонером, став учасником хору ветеранів, де його згадують і по цей час. У архівах хору є багато фотографій з ветераном в орденах.

Керівник народного хору ветеранів Козятинського району Валентина Гарнага розповіла газеті “RIA-Козятин” про Костянтина Андрійовича, що він вже два роки, як не співає у них за станом здоров’я.

— Він вміє дуже згуртовувати колектив, чуйний, товариський, дисциплінований, — розповідає Валентина Йосипівна. — Ми його пам’ятаємо. Завжди відвідуємо і вітаємо зі святами та днями народження. На Різдво і Новий рік приходили до Жарських щедрувати і колядувати.

За словами пані Валентини, пан Костянтин 25 років був хористом. З ветеранів війни таким дисциплінованим і відповідальним до занять хору ще була Марина Цитовська.

— Це легенди нашого хору, — каже керівник. — Два стійких пенсіонери. У пана Жарського дуже сильний тенор. Він нам розповідав, що був учасником перемоги у Другій світовій війні і на Червоній  Площі в цей день співав.

Зараз подружжя Жарських ні на що не скаржиться. Кажуть, що живуть як пенсіонери. Пані Фріза перестала бачити, то її очі заміняють очі чоловіка, Пан Жарський недочуває, то його вуха заміняють вуха дружини…

— Та з допомогою дітей нам тільки в Бога здоров’я просити, — кажуть. — Зараз вони нам, як батькам, борг віддають. А що нам ще потрібно?

Так підсумували свою розповідь про себе подружжя довгожителів, що впевненою ходою крокують до діамантового весілля.

Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.