Соціальне служіння

Зійти з висоти власної гордості і допомогти тій людині, яка є біля тебе...

Соціальне служіння

У продовження медійного спілкування в інтерв’ю з отцем Антоном Борисом — тема служіння.

 

— Що означає слово служити в християнському розумінні?

— Коли ми говоримо про Ісуса Христа, а всі ми є християни, то він про себе говорить, що прийшов не для того, щоб йому служили. А прийшов для того, щоб послужити і віддати своє власне життя за багатьох людей. Я би пропонував розглядати термін служіння в такому сенсі, що Ісус Христос, будучи Богом, приходить і стає маленькою дитинкою. Тобто, він, будучи кимось великим, применшує себе, усмиряє, принижує. Я би пропонував, щоб у певному сенсі, людина служила. Тобто, зійти з висоти власної гордості і допомогти тій людині, яка є біля тебе. Зійти з висоти власного егоїзму і допомогти людині, яка є біля тебе.  Зійти з висоти власного користолюбства, бажання власної наживи і допомогти людині, тобто, послужити. Послужити людині безкорисливо просто так, у тій потребі, яку вона має.

 

— Служити — це значить підкорювати свою волю комусь? Чи не є це приниженням для людини?

— Для багатьох людей з їх точки зору служити комусь — це і є приниження. Наприклад, коли ми вийдемо на вулицю і поглянемо, що є люди, які гарно одягнені, мають достойні заробітки, ідуть в магазини і все купують. А потім ми бачимо разючу різницю: коли ми виходимо із магазину — і хтось сидить на тротуарі. І це не залежить від того, чи на вулиці п’ять градусів тепла, а чи двадцять п’ять морозу. Людина може собі подумати:  я ходжу на роботу, я встаю кожен ранок і йду працювати, то чому я маю давати тій людині  

гроші? Чому я маю допомагати? Ті люди, які так сидять, вони, зазвичай, дуже рідко миються і мають дуже брудний і негарний вигляд. І тому людина думає: “Я буду принижувати себе, я буду говорити і допомагати тій людині?” Тому не хоче того робити. І тому я на початку недаремно сказав, що треба відмовитись від власної гордості, від власного егоїзму, від думки про те, що ось я хтось. Бо, власне, із цієї думки і починається, що “як я можу принизитися?”

І звернімо увагу на те, що людина, напевно, мало знає молитов напам’ять. А переважна більшість людей знає молитву “Отче наш”. Що це означає? Що в нас є спільний Батько. А якщо в нас є спільний Батько, то ми, незалежно від соціального становища, від товщини гаманця, від того, чи в нас сиве волосся, чи його взагалі нема — рівні, бо ми всі діти одного Бога, всі ходимо під одним Богом. І тому служити — це не означає приниження. Це означає побачити свого брата чи свою сестру, який навіть упав, випивши забагато алкоголю, але він потребує допомоги.

Одного разу зі мною трапився такий випадок. Біля стадіону спав п’яний. Я його розбудив, бо думав, що погано людині. Але я мусив від нього втікати, бо він біг за мною і кричав, що я не мав права його будити...

Але, принаймні, совість людини буде спокійна. Якщо ти пройдеш повз ту людину, а вона помре, не дочекавшись допомоги…

Пригадую ще один випадок, коли моя мати впала на вокзалі. Але ніхто не хотів до неї підійти і допомогти, ніхто не хотів подати руку, думаючи, мабуть, тільки погане. Але, якщо людина впала, то треба їй подати руку. Чому? Бо в Різдві Ісус Христос показує важливу річ. Людина впала, але Бог великий. Він сходить  і подає людині руку. На іконі «Зішестя в ад» ми бачимо, як Ісус Христос розбиває окови від того замка, який тримав Адама в пеклі і Бог піднімає його. То якщо Бог подає нам руку, то ми мали б подати свою руку ближньому.

 

— Чи є різниця між служінням Богові і служінням ближньому?

— Одні вважають, що я ходжу до церкви, служу Богу і того досить. Інші вважають, що вони не роблять зла,  тому і не грішать.

В українському народі є кілька визначень на те, що відбувається в храмі в неділю. Наприклад, ми говоримо: «Йдемо на літургію». Дехто каже: «Йду на службу Божу». Ми би хотіли сказати собі і думати так, що я служу Богові. Але, насправді, на тій службі Бог служить кожному із нас. Бог служить нам — людям. І до певної міри, логічний зв’язок є такий:  коли я приходжу в храм, то я маю зрозуміти таку річ: Віра, Іван, Петро… не є мої конкуренти, не є людьми, яких я маю придушити чи якось пригнобити. Я маю навчитися, що вони стають моїми ближніми. Недаремно у Єврейському законі більше 600 Заповідей. Коли законовчитель підходить до Ісуса Христа і питає йог про те, що має робити, щоб життя вічне осягнути, Ісус Христос каже йому лише дві заповіді: «Люби Бога. Люби ближнього свого». Неможливо любити Бога, коли не любиш свого ближнього. Навіть неможливо собі представити, як людина може вийти із храму і одразу ж не допомагати людям.

Багато людей займаються зараз соціальним служінням, соціальною допомогою. І добре роблять, і правильно роблять. Зі сторони церкви ми також долучаємось. Але ми, християни, маємо таку думку. Коли ми служимо іншій людині, то ми їй щось віддаєм: можемо по-світськи назвати це енергія, якась благодать, якісь інші хороші позитивні емоції. Але питання в тому, де людина це все має поповнювати? Тому ми говоримо, щоб людина не відчувала себе спустошеною, їй потрібен храм, їй потрібна спільнота.  Де вона прийде до Бога і скаже: «Господи, я в середині пустий. Мені  треба твій мир, мені потрібна твоя допомога, бо з понеділка по суботу мене чекають люди, з яким я, можливо, не хочу зустрічатися взагалі, але вони потребують моєї допомоги”.

 

— Чи можна стверджувати, що служити ближньому — це значить служити Богові?

— Безсумнівно, це можна і це потрібно стверджувати, адже, коли ми служимо ближньому, то ми служимо своєму Богові. Скоро ми наближаємося до Великого Посту. І там є притча «Про страшний суд».  Ісус Христос говорить: «Що ви зробили найменшому, то ви зробили мені». Це означає, що  кожна людина є образ і слава Божа. Ми створені на Образ Божий. Це означає, що коли я допомагаю всім людям, то я, тим самим, служу Богу.

— У чому суть соціальної служби Церкви?

— Я б не давав конкретного визначення. Я би краще згадав притчу про доброго самарянина. Він ішов дорогою, але його зустріли розбійники. Вони побили його та покинули напризволяще при дорозі. Тією дорогою йшов священик, але він оминув постраждалого і пішов далі. Тією ж дорогою йшов ізраїльтянин і допоміг постраждалому. Він підняв його, посадив на свого віслюка та відвіз до заїзду. Там підлікував його. Ми всі добре пам’ятаємо, що самаряни та ізраїльтяни між собою ворогували. Я  би трактував суть цієї притчі так: «Він ішов дорогою і побачив людей. Перше — побачити людину, яка потребує  моєї  допомоги.  Подивіться, скільки людей проходить повз іншої людини, що потребує допомоги.

Друга річ —  це надати першу допомогу.  Скільки відсотків населення знають, як надати першу медичну допомогу при, наприклад, інфаркті чи інсульті, при кровотечі тощо?

Третя річ —  коли ми піднімаємо людину і допомагаємо їй, то маємо згадати Христа. Яким він був, коли ніс свій хрест. Тому слід не боятися забруднитися, затратити власного часу, не боятися спізнитися на роботу. Слід згадати слова Ісуса Христа, який казав, що людина, це як та овечка, що заблукала в терні. То, щоб дістати її з тернів, то слід самому поколотися. А Ісус Христос не боїться поколотися, поранитися і в кінці віддати своє життя.

Четвертий крок —  це як той ізраїльтянин, відвезти до лікарні. Мало підвести людину, мало надати їй допомогу, треба подбати про майбутнє цієї людини. Слід зателефонувати у швидку тощо. Суть соціального служіння мені важко окреслити кількома словами. Але я би волів виділити оці окремі чотири пункти, які допоможуть правильно прислужитися людині в біді.

 

— Якщо суть соціального служіння Церкви полягає в допомозі людині, то чого тоді існують різні види оплати в Храмі Божому? Це  для багатьох людей залишається незрозумілим.

— Мені важко сказати, чому існують такі розцінки. Ми повинні зрозуміти таку річ, що те, що дається Богом, воно є безцінним. Натомість в церкві ми говоримо не про купівлю чи продаж якихось послуг і так далі. У церкві правильно буде говорити про пожертву. Пожертва включає в себе дві речі: перша річ  — це вільний вибір тієї людини, яка дає цю пожертву. І друга річ  —  вона сама вибирає: я хочу даю десять чи мільйон гривень. Тобто, це не є важливим у церкві.

 

— Чи може сучасна сім’я служити школою, де вчать  соціальному служінню — служити один одному і любити ближнього свого?

— Може і повинна такою бути наша українська сучасна сім’я. Тому що дитина бачить, як батько встає і говорить до своєї дружини приємні, лагідні слова. Він запитує її, чим він може їй допомогти. Це є добрий приклад. Коли дитина бачить, що батько  лежить на дивані,  дивиться телебачення, їсть банан і переключає канали, а жінку має за рабиню — діти вчаться такого самого. І тоді ми починаємо казати, що це влада така, це школа така.

Тобто, в сім’ї ми учимося базових речей. Наприклад:  коли ми йдемо по вулиці і бачимо, що на парканах написані різні негарні речі. Одні батьки бачать і сміються.  Деколи, коли сім’я гуляє і бачить людину, яка сидить на бетоні, і вони йдуть далі. Але ми можемо собі уявити, що зміниться в свідомості дитини, коли батько скаже: «Сину чи донечко, дозволь я тобі поясню, що це слово означає». Тобто, ми не насміхаємось. Або ми не будемо говорити про людину. Яка має сумнівний соціальний стан погані речі: їй так і треба, чому не працює, чому п’є і так далі. А натомість скажемо: «Як ти думаєш, чим ми можемо їй допомогти?»  Я впевнений в тому, що діти залюбки поділяться чи цукеркою, чи пряником. Але ми, християни, маємо ще й запропонувати дитині: «Давай ми сьогодні помолимося за ту людину».

Ми повинні дитину ще змалечку привчати до доброго і позитивного, до того, що треба бути з Богом. Є така приповідка:  краще змалку з сином говорити про Бога, ніж, коли син виросте, говорити з Богом про сина. Тобто, коли дитина виросте, то вона не схоче йти до храму. З сім’ї закладається багато речей: культурних, фізичних, духовних. Тобто, сім’я може і повинна виховувати дитину в позитивному  руслі. Але як би важко не було, то є завжди два варіанти: ти можеш здатися і бути переможеним тим злом, а можеш  бути переможцем і Бог тобі в цьому допоможе.

 

    Чи можна назвати волонтерство та інші види благочинної діяльності служінням Богу?

    Так,  безсумнівно. Це є дійсно служіння Богові. Господь сказав, що немає більшої любові, коли ми віддаємо своє життя за тих, хто є поруч біля нас. Тобто ми, навіть не будучи в храмі, навіть не маючи нічого спільного з християнством, можемо сказати, що та людина служить Богові, бо вона допомагає ближньому своєму.

Всім доброго і гарного Різдва Христового. Христос народився!  Славімо його!

Коментарі

За особисті здобутки в науці, туризмі, мистецтві, та спорті талановитих і працьовитих дітей відзначають титулами “Гордість...

Зараз дорослий футбол на канікулах. Тож радують козятинських любителів футболу діти.

Вони приєдналися до ацкії

Не пропускай новини — долучайся до нас на Facebook
keyboard_arrow_up