Три роки, як загинув Сергій Кацабін

Інформагентство RIA

Він був учасником двох революцій та визвольної війни

Навесні цього року нашому земляку Сергію Кацабіну було б тридцять п’ять. Вік, коли складаються в одне ціле молодість і життєвий досвід, відповідальність і завзяття, впевненість у своїх вчинках та мрії про майбутнє.

Його життя обірвав вибух

Він був відважним і готовим у будь-який час підтримати, зрозуміти. Справжнім чоловіком, відданим патріотом. Поспішаючи на допомогу, Сергій загинув на Донеччині.

Зимового дня, 9 лютого 2015 року, фельдшер 1-ї окремої медичної роти Національної гвардії України Сергій Кацабін разом із екіпажем санітарної машини виїхали з позиції “Хрест” (м. Дебальцеве) для евакуації поранених до міста Артемівськ (нині Бахмут). Але по дорозі біля села Логвинове Артемівського району вони потрапили у засідку. Пролунав вибух…

Відео дня

— Син зростав патріотом, — розповідає мама загиблого воїна Людмила Кацабіна. — Інакше і бути не могло. Під час Помаранчевої революції їздила до Києва, щоб розшукати Сергійка. Я телефонувала у Погребище, він там навчався у медучилищі. Кажуть, нема. Не сумнівалася, де він може бути. На Майдані показувала фото сина, його одразу впізнали. Він там вже працював у медчастині, що знаходилася у Будинку Профспілок.

З дитинства мріяв про медицину

— Сергій обрав медицину своєю професійною стежиною не випадково, — продовжує Людмила Іванівна. — Змалечку був хворобливим, йому довелося досить часто лежати у лікарнях. Батько возив у різні санаторії. Дошкільнятком переніс кілька операцій. То ж працю лікарів, їх турботу, доброзичливе ставлення, ласку відчув на собі.

І вони любили допитливого, безпосереднього, доброго хлопчика, по-дорослому терплячого і серйозного.

Він мав за плечима чималий практичний досвід роботи у бригаді швидкої допомоги в Києві, коли вступив на заочне відділення Національного медичного університету ім. О. Богомольця.

— Дуже поважав і любив шкільних вчителів, — згадує пані Людмила. — Особливо першу вчительку Аллу Олександрівну П’ятаченко. Уже був дорослим та міг розповідати, як і чому вона навчала на своїх уроках. І взагалі, на відміну від теперішнього відношення, своїх викладачів Сергій шанував, не забував, дружив з багатьма, навідував. Для нього вони — авторитетними були завжди.

Протистояв несправедливості

У родині Сергію прищеплювались небайдужість, повага до старших, турбота і милосердя до тих, хто того потребує. Колеги, побратими, рідні та друзі цінували Сергія Кацабіна за ці якості, за його гостре відчуття несправедливості, за те, що боліла йому доля України. Тому він з перших днів був на Майдані. Поряд були і ті, хто знав його ще з буремних “Помаранчевих”подій, і молоді патріоти.

З початком бойових дій на сході Сергій Кацабін — фельдшер-волонтер. Протягом літа-осені 2014 року поблизу Слов’янська та в районі Дебальцевого допомагав медикам 2-го резервного батальйону оперативного призначення Національної гвардії України імені генерала С. Кульчицького. Був поранений в ногу.

— Нам, батькам, не признавався, що знаходився саме там, — пригадує Людмила Іванівна. — А вже коли приїхав на милицях, побачили і зрозуміли.

Більше року серед зниклих безвісти

З кінця грудня 2014 року Сергій проходив військову службу в 1-й окремій медичній роті ім. М. Пирогова.

— Ми домовилися, щоб телефонував мені, хоч раз на тиждень, — веде далі Людмила Кацабіна. — Якогось дня, на початку лютого, подзвонив Сергій. Розповів, що займався ліками, йому це доручили як фармацевту. Пройшли дні — він не дзвонить, і я не можу зв’язатися. На серці було тривожно… Телефонувала комбату, він не повідомив нічого конкретного. Їздили разом із сестрою у Вінницю, я була в Києві в Управлінні — жодних відомостей. Надія згасала...

Увесь той час, аж до весни 2016 року, Сергій Кацабін був у списках зниклих безвісти і був похований на Краснопільському кладовищі в м. Дніпро як невідомий солдат. Після проведення експертизи ДНК та ідентифікації матері дозволили забрати сина до рідної землі. У його день народження, 22 квітня, Сергія Кацабіна перепоховали в м. Козятині.

Живе у серцях людей

Важко осягнути, як відчувала себе матір у той період чекання, пошуків. Як пережила трагічну звістку і дорогу від Дніпра до Козятина.Вона була сильною і трималася гідно ще тоді, коли отримувала синові нагороди.

Сергій Кацабін був нагороджений посмертно орденом “За мужність” ІІІ ступеня в березні 2016 року. У День Незалежності, 24 серпня 2016 року, в Києві Людмилі Кацабіній вручили Відзнаку Президента України за участь сина в Антитерористичній операції. Особливо пам’ятне для жінки вручення Ордена “Народного Героя”, що проходило у м. Хмельницькому в липні 2016 року. Цю нагороду вона отримала з рук батька Героя Небесної сотні Устима Голоднюка.

Пані Людмила перебирає світлини, численні грамоти і відзнаки державного, обласного, районного рівнів, від церковних ієрархів. Гладить тремтливою рукою срібний тризуб, дійсно — нагороду від народу України, яку започаткувала маленька волонтерка-вінничанка.

— Це все — пам’ять про сина… Але найголовніше, що він живе у серцях багатьох людей.

У п’ятницю, 9 лютого, в Козятин приїдуть друзі Сергія Кацабіна з 1-ї медичної роти. Хлопців чекає його мати.