Якщо Козятин назвати лісом, то виглядає це приблизно так

Серед її дописувачів Віктор Стоокий, який вирішив перебрати на себе роль дідуся Панаса з «На добраніч, діти» і побавити містян дотепними, на його думку, казочками. Ми запропонували цьому автору за невеликий гонорар знайти час і написати баєчку для нашого часопису. Тож пропонуємо вашій увазі нову казку В. Стоокого. Слухайте, малята!

Козятинський Мао

“Трохи більше року назад воцарився  в нашому лісі Саня другий – в народі Пухир. Правда, тепер все більше лісового народу зізнається, що вони думали, ніби голосують за Діму Руки-Ножиці, який пухирі видаляє, але то вже інша казка.

Як і ведеться, біля новообраного швидко стали збиратися гієни, шакали, тхори, скунси, прилипали та інші представники бюджетоядної фауни. В умовах нашого лісу у них швидко еволюціонували найпотрібніші для виживання функції: пристосуванство, лицемірство, лизоблюдство. А деградували — здоровий глузд, неупередженість, гідність. Ця категорія лісових істот блискавично помітила в новому керманичі замашки Мао Цзедуна і настільки ж блискавично скоригувала свою поведінку, приготувавши язики не тільки для схвального підвивання, а й для ритуального облизування.

Була, правда, одна проблемка. Наш Мао височенький, тому оточенню проблемно добиратися до того місця, яке у начальства визначено для облизування і цілування. Однак більшість мешканців Білого звіринцю (того, що в центрі лісу) впоралася з цією проблемкою на «ура»: хто стільчика підставляє, хто просто підстрибує. Здійснюючи ці маніпуляції, вони чорною заздрістю заздрять привілейованим біляпухирним ссавцям, що заповзли до Білого звіринцю або з лісової батьківщини, або з лісової біржі.

Така собі фунта з пастирем Шлангом   

Так у нашому лісі непомітно для більшості його мешканців утвердилася фунта на чолі з Фунтирем і його фунтятами. Їх головна фішка – все для народу, тобто собі.  

Для контролю за Фунтирем  лісові мешканці обрали, як вони думали, високопрофесійний звіриний парламент. Не знаю, перед якими богами провинився наш ліс, але зробили вони так, щоб Фунтир і депутати знайшли один одного. Вони швидко утворили більшість. Частина цієї більшості настільки випадкова, що піднімає руку за всі пропозиції Фунтиря на автоматі. Інша частина має свій особистий інтерес або преференції. Ще кілька особин свого часу встромили рило в пух, про що знає Фунтир, тому слухняно мовчать і піднімають руку, коли треба.

Найбільш відданою Фунтирю особиною є сивочола безНадія. Надрочившись пхати промови не гірше своєї партійної патронеси Юліани, вона, як цербер, перегризе глотку всім, хто посягне на Фунтиря. За це він з лісової казни їй платить. БезНадійних дочку і племінницю Фунтир  взяв на роботу в Білий звіринець. Там вони ні хрена не роблять, зате мають час в лісових соціальних мережах плекати культ особистості Фунтиря.

Ще одна зірка Фейсбука -  активна прихильниця  Фунтиря  Людочка Попандопуло. Як не ділять кошти – «Це мені, це все життя мені, це знову мені».  За потурання цій жіночій слабкості Людочка дозволяє Фунтирю одноосібно деребанити бюджет лісової громади.    В усіх цивілізованих демократичних лісах “білякоритну” комісію очолюють представники опозиції, щоб фунтирі менше крали. А в нас – соратники, а точніше подільники.

Знаючи  наперед, що буде в чому перед Богом каятись, Фунтир завчасно подбав про перебування в лавах лісового парламенту пастора Шланга, якому б взути лижі і тікати світ за очі з того звіринцю. До речі, знаєте про що такі, як Фунтир, Богу моляться? Щоб лісовий народ продовжував жити в мирі з думкою: всі вони крадуть, нічого з цим не поробиш.

Переводять активність громади в режим очікування

Можна було б продовжувати, але хай би мене баба Яга взасос поцілувала, щоб я писав про решту лісопарламентської більшості: там ні власної думки, ні громадянської позиції. Тому і веде  Фунтир спокійнісінько лісову громаду до світлого майбутнього такою ж «вірною» дорогою, як Сусанін поляків.

Як нас намахують, я розкажу вам, малята: я ж стоокий і все бачу. Фунтирі, діти мої,  ніколи не бувають дурнями для себе. За роки жовто-блакитної незалежності вони виробили безвідмовний механізм задурювання простого люду: “От до нас керували покидьки, довели ліс до друзки, а тепер ми візьмемося і все буде в шоколаді”. Або ж “Це попередники крали, а ми святі і непорочні, як дитя у памперсі”.

Дякувати дідькові, політичним словоблуддям наші хунтята володіють досконало. Завдання цього словоблуддя – перевести активність громадян в режим очікування. А в цей час набивати свої кишені і робити свої справи. Ви думаєте, наш Фунтир не такий? А дзуськи! Ще й який такий!

Вовки в погонах не доведуть, що в місті крематорій

Найперше я своїм сотим оком побачив, як Фунтир почав «гріти руки» біля лісового багаття. На сторожі майбутнього своєї Е-декларації він поставив відомих лісовому люду своєю порядністю Правшиця та Ішака (класно я «нейми» замаскував!). Ті швидко зметикували, як і себе прибутку не позбавити, і Фунтирю відстібнути. Мешканці лісу, мабуть, помітили, що цієї зими дим з труб наших котельних нагадує крематорій. Так от, рідні мої, та сажа, що вкрила наш ліс, в кишенях Фунтиря осідає золотим пилом. Усе просто: торішня хвоя і соняшникове лушпиння з тирсою в ціні на тепло враховуються як вугілля. До гадалки не ходи, а не одну сотню тисяч гривень відмиють від сажі для Фунтиря і ніякі вовки в погонах цього не доведуть. І не кажіть, що я чужі гроші рахую. Вони якраз не чужі, а лісової громади. То х-ня, що скоро у мешканців міста від вдихання тієї сажі буде силікоз, як у шахтарів.

І кого цікавить, що бідні кочегари, як бобіки, пашуть? Це хіба люди? Раби!  Але раби нової лісової влади, чим вони свідомо мають пишатися.

Підзаробітки бувають різні

Наступним джерелом достатку для Фунтиря стала малява, на якій накреслено схему водопою для лісової громади. Ну не того, що зараз, а того, що колись буде. Ця малява вартістю півмільйона гривень зараз нікому не потрібна, крім Фунтиря. Відчитався перед лісовим людом: все, що міг, зробив. Водопою не буде, але то не страшно, для себе він якусь сотеньку тисяч заробив.

А на ялинці Фунтирю все-таки не дали заробити. І лісові звірі навіть не здогадувалися, скільки. Пригадуєте ялинку Б/У за 360 тисяч гривень, якою наша фунта хотіла нас ощасливити напередодні Нового року? Так от, я випадково  натрапив на інформацію, яку оприлюднили ЗМІ. На ресурсі mignews.com.ua розповідається, що вінничани вирішили замінити свою головну ялинку. Мовляв, старуватою за 30 років стала. Нову замовили у Броварах. Подальший розвиток подій ми знаємо – стару ялинку, як відомо, намагалися втюхати нам. І що тут такого, спитаєте ви? А те, що за нову вінничани заплатили 250 тисяч гривень, а за ялинковий секонд-хенд Фунтир хотів з лісової казни 360 тисяч вивалити. Оцінюєте масштаби особистого інтересу?

Ось така х-ня, малята. І цій казочці ще далеко не кінець. Бо присосалася ця фунта до лісової громади, як ракова пухлина. На перших стадіях пацієнт навіть не здогадується, думає, що все гаразд, а на останніх — пізно буває. Перші видимі симптоми вже є. Я стоокий, тому бачу, а тепер вирішив стати стоголосим, щоб докричатися до кожного лісового жителя: не будьте байдужими, контролюйте дії фунти, бо поки вона набиває кишені під видом «облагодєтєльствованія» народу, з лісу обласного значення ми перетворимося на нікчемні хащі.

Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.