Збираємо гроші на поховання

Мої надбання

Я не буду говорити про тарифи і про ціни – всі відчувають їх на собі. Від батьків мені залишилась пуста хата, холодна як льох, бо газ, дрова та вугілля коштують стільки, що очі на лоба лізуть. А на урядову «компенсацію» я можу купити собі тільки відріз на калоші, або зарання замовити домовину і то найдешевшу. Може так статися, що скоро людей пристойно ховати не будуть, бо елементарно немає за що, Їх будуть просто заривати у лісі, або ще в якихось глухих місцях. До речі, такі випадки вже є. Не секрет, що смертність різко зростає. Продовжую. Єдину з двох кімнат обігріваю електроплиткою, на ній же і готую. Ще я маю чотирьох котів і собаку, які з’їдають чверть мого бюджету. Але жодного не викину, бо то невинні душі.

Мої кишенькові борги по місту окремим людям складають вже тисячу гривень. Тому по вулицях я повзу дуже обережно. Уникаю Петровича, Михайла, Стасіка та інших. Але іноді пересікаємось і вони мене дотискують питанням: Ну як? (тобто «Коли?») Тоді я кручусь, як змій і бурчу: «Мабуть, на тижні». З тим і розходимось. Ми розуміємо одне одного. Але буває, що я віддаю, бо знаю, що їм теж скрутно. Доповню картину окремими деталями. Телевізор не працює, пральна машина «гавкнула», якось ще тримається холодильник, хоча він з тих часів, коли Микита Хрущов ще у кукурудзу ходив. Одним моїм надбанням є хороша бібліотека, але книжки тануть, бо хочеться жерти, а на їжу не вистачає. Я маю свій бізнес -  здаю пляшки з-під пива. Але люди вживають пива менше, бо їм не вистачає на елементарне. Єдиною і справжньою цінністю у моєму житті є дружина. У неї золоте серце і прекрасна душа. Але останнім часом вона стала такою емоційною, що нехай мене вибачить, якби увірвалась у Верховну Раду, то мабуть би когось загризла.

У людей немає грошей, у влади совісті

Гроші не встигають за цінами. Уже здав частину книжок, вивіз увесь метал з подвір’я, залишилось тільки зірвати коронки з зубів і теж здати на брухт. Нещодавно став свідком  того, як наші клошари освоюють новий бізнес. Вони витягають зі смітників картон, складають його та здають на макулатуру. Хотів би я бачити за такою справою когось з тих «гопників», що призначили нам таку пенсію. А ще, щоб хтось з них пожив у холодній хаті на ті нещасні гривні, вишукував би дрова, рахував би копійки на хліб і ліки. До речі, я можу урядовим бевзям навіть порадити, де шукати дрова. Для цього потрібно піднятися літом десь о четвертій годині ранку, взяти пилочку і сокирку та гайнути до найближчої посадки чи старого садка на пустирі. Дуже зручно, якщо є візочок, якщо немає, вибачайте. Береш гіляку на плечі і тягнеш, бо знаєш – зима не за горами. Багато в мене побажань тим телепням, але найщиріше з них, щоб їх лихоманка усіх взяла.

«…Нам так добре сьогодні!»

Дуже часто я себе запитую, чи потрібна мені така держава? Відповідь однозначна – ні, не потрібна. Хіба на це розраховували люди, які голосували за неї. Хіба вони хотіли, щоб їх кинули у злидні, у безвихідь. Чи вони бажали, щоб декілька жалюгідних відсотків збагатилися за рахунок їхньої праці, талану та здоров’я. Я щасливий, що не маю дітей. Бо син не стане бандитом, не буде гнути, як раб, спину на чужого дядю і не загине в АТО, а дочка не стане проституткою і її дитина, моя  можлива онука, не буде хворіти лейкемією, або ще якоюсь страшною хворобою. Адже дочці довелось би збирати гроші на операцію для дитини вартістю десь тисяч 50 євро при зарплаті трохи більше трьох тисяч грн.

Дивишся на представників тих відсотків і ловиш себе на думці: це ж не люди, якісь обточені болванки. Одним словом  - недоробки. На одну пані Супрун глянеш і помреш від жаху. Інші не кращі, так розпухли від недоїдання і турботи за народ, що аж серце болить, коли бачиш.

Ми пережили вже дві революції. Один президент став зрадником, інший  бандитом. Третього наче нечиста сила поплутала. Скільки ж можна давати себе в оману. На місцях теж обираємо тих, хто сидів у міськраді по три-чотири строки!?

Люди, ви що, зовсім з глузду з’їхали? Не за горами вибори, що, знову оберемо тих, що вже не тільки штани, але й зади до дірок протерли в кріслах. У мене є приятель. Літом городи копає, дахи ремонтує. Зимою, коли немає халтури, допомагає стареньким. Хтось щось подає. Іноді ми з ним теревенимо просто так, або він грає на гітарі свої пісні. Хоче поїхати за кордон, і одного разу висловився дуже конкретно: “Треба валити, бо тут біда”. Я відповів цим виразом: “Найбільше горе – почати завтра все з початку! Адже нам так добре сьогодні!”  

Лють, це соціальна хвороба.

Здається, цього не зрозуміли в Києві, не розуміють в областях і навіть у Козятині. Негатив пре, як пара, з усіх дірок. Котел ось-ось лусне, а «олігофрени» та «гобліни» в краватках, з депутатськими значками підхопивши цицькатих дівок солодко щиряться з екранів. Що стосується совісті, то жодна влада її не має. Але у цивілізованих країнах  існує закон самозбереження — якщо немає першого, то потрібно мати хоч якісь гальма. А у наших клоунів вони відсутні. Коли йдеш задимленим містом і чхаєш від того чаду, виникає бажання рознести вщент міську раду. Вибачте на слові, прос… місто обласного значення повністю. Усі установи юридично підкоряються другим регіонам. Якого біса депутати роблять, невідомо, як і те, навіщо ми їх обирали? За цей час наші сусіди помітно підтягнулися: Жмеринка, Калинівка, Бердичів, як не скрутно у такий важкий час, виглядають краще. А тут – взагалі помийна яма. Але скоро  може полетіти у прірву все: «хитрі» базарчики, шиночки, тиночки, лавочки. Гикнуться комусь кошти з міського бюджету, розікрадені з будівництва доріг, медицини, освіти, з комунальної сфери.  

Примара громадянської війни

Якщо читач вважає, що це жарт, то дуже помиляється. Тільки сліпий не бачить, що країна знаходить на межі громадянської війни, а що за тим стоїть — дурному зрозуміло. Може хтось має ілюзії щодо її політичного стану, надії на раптовий розквіт та економічне чудо, як у Південній Кореї чи якійсь Малайзії, тоді проковтніть ті ілюзії разом зі слиною. Можете разом із шинкою, якщо купуєте її по тій божевільній ціні. Державність висіть на волосинці, а та межа, за якою почнеться страшне і невідворотне, дуже умовна і примарна. За це треба дякувати правлячій владі та національній еліті, що як свині влізли в болото офшорів і рохкають від щастя.

Тільки не треба обурено скрикувати: «Що він меле?!” Усі умови президент, уряд і нардепи вже створили. На Донбасі війна,  Крим окупований, Верховна Рада  – це стадо слухняних баранів. У країні страшенний розгул терору криміналу, на руках купа зброї. На очі повне розтління всіх силових структур і адміністративного апарату. Міна тікає і ось-ось вибухне.

Збираємо гроші на поховання?

Мене й без грошей якось зариють. А коли почнеться кривава толока, будуть трощити владні установи та витягати з крісел, то я особисто не переймаюсь. Може хтось склеїть ласти, з тих, хто накрав, а такі приклади вже є – але у родичів є за що ховати. Як не сумно, але гроші потрібно збирати на пам’ятник державі, загубленій політичними невігласами, казнокрадами, кримінальними негідниками і тупими «гоблінами», що крадуть з міських бюджетів і видувають їх через труби котелень, або інші хитро роздуті проекти.  

Дмитро Портнов

Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.