Вона Мазуренко Марина.В 13 років таке написала.

Твоє майбутнє у руках,
Твоїх руках, твого народу,
Але усе ще на словах
Твого коріння, що без плоду.

Чи знаю я, чи знаєш ти,
Хто ми? Чи хочеш того знати?
Ким народились, поросли.
І ким ми будем помирати?

Моя країно, ти сліпа,
І річ твоя німа й та мати,
Якою ти колись була
Давно мовчить, бо що й казати…

Твої вже й діти поросли,
Яким себе всю віддавала,
Яких навчала: “Не корись!”,
Сама ж скорилась й долі впала.

А хто скорив тебе, де діти?
Вони ж скорили й продали,
Послухай, правди ніде діти,
Яку мовчали здавна ми.

Навіщо ви, співці-поети,
Цитуєте чужі рядки,
Майбутньому немало тем ведете,
А все йде зовсім навпаки.

І ми говорим: “Наша влада,
Яку обрали ми самі,
Для нас завжди суцільна вада,
Не знати звідки і де взяли”.

Жиди погані правлять нами!
А ми ще гірші ніж жиди,
Ми продали дідівську славу,
Жиди ж “в ярмо нас запрягли”.